Нові інформаційні технології навчання

Джерело

Нові інформаційні технології навчання.Вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду використання засобів нових інформаційних технологій, зокрема комп'ютера, з метою навчання, а також теоретичні дослідження в галузі проблем інформатизації освіти дозволяють констатувати, що включення комп'ютера в навчальний процес надає певний вплив на роль засобів навчання, що використовуються в процесі викладання того чи іншого предмета (курсу), а саме застосування засобів нових інформаційних технологій деформує вже традиційно сформовану структуру навчального процесу.

Сучасні інформаційні технології навчання

Відсутність комплексного підходу до проблеми використання засобів сучасних інформаційних технологій з метою освіти, недооцінка того, що застосування комп'ютера у відриві від інших засобів навчання, поза спеціалізованого кабінету, не може привести до позитивних зрушень у сфері підвищення ефективності процесу навчання, спричинило поширення практики використання комп'ютера в якості засобу, призначеного для "латання дір" традиційної методики навчання. Таке усічене уявлення про можливості використання засобів нових інформаційних технологій і комп'ютера, зокрема, дискредитує саму ідею інформатизації освіти. Розглядаючи педагогічні аспекти проблем інформатизації освіти і результати досліджень у цій області психологів і методистів та ін, слід констатувати, що в процесі спілкування учня з засобами нових інформаційних технологій і, зокрема, при роботі з комп'ютерною програмою, а також у процесі так званого "екранної творчості" учень підміняє об'єкти реального світу або моделями, зображеннями цих об'єктів, або символами, які позначають об'єкти або відношення між ними, при цьому сприйняття учнем реального світу підміняється опосередкованим сприйняттям останнього, що часто призводить до втрати предметності діяльності, до відірваності від дійсності. Крім того, робота за комп'ютером пов'язана з високим емоційним напруженням, яке не завжди і не кожному може бути корисно.

Враховуючи виняткову важливість вищевикладеного, а також деякі теоретичні положення, можна зробити висновок про те, що засоби нових інформаційних технологій і комп'ютер, зокрема, слід розглядати лише як елемент системи засобів навчання.

При цьому під системою засобів навчання будемо розуміти сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих (в рамках методики їх використання) елементів і (або) компонентів системи, що утворюють певну цілісність, єдність.

Визначаючи систему засобів оствіти, доречно зупинитися на розгляді її складових частин. Так, складову частину, наповнюємо предметним змістом, назвемо компонентом системи засобів освіти на відміну від елемента засобів освіти інваріанта щодо наповнення.

Перерахуємо характерні риси навчального процесу що здійснюється із застосуванням системи засобів навчання, до складу якої входять засоби навчання, що функціонують на базі НІТ. До них відносяться: автоматизація процесів обробки, передачі інформації про об'єкти вивчення та управління навчанням; організація інформаційно-навчальної та експериментально-дослідницької діяльності; організація самостійної навчальної діяльності за поданням і вилучення знань, забезпечення предметності діяльності з засобами нових інформаційних технологій, її практична спрямованість.

Вищеперелічене забезпечується наявністю наступного:

Програмно-методичне забезпечення, орієнтоване на підтримку процесу викладання певного навчального предмета (предметів) або курсу (курсів), які мають включати: програмні засоби підтримки процесу викладання; інструментальні програмні засоби, що забезпечують можливість автоматизації процесу контролю результатів навчальної діяльності, а також управління навчанням;

Об'єктно-орієнтовані програмні системи, в основі яких лежить певна модель об'єктного "світу користувача" (наприклад, система підготовки текстів, база даних, електронні таблиці, різні графічні та музичні редактори);

Засоби навчання, що функціонують на базі НІТ (нових інформаційних технологій), застосування яких забезпечує предметність діяльності, її практичну спрямованість (наприклад, навчальні роботи, керовані ЕОМ; різні електронні конструктори, пристрої, що забезпечують отримання інформації про змінюваному або регульованому фізичному параметрі чи процесі; моделі для демонстрації принципів роботи ЕОМ, її частин, пристроїв);

Системи штучного інтелекту, використовувані у навчальних цілях (наприклад, навчальні бази даних, експертні навчальні системи, навчальні бази знань);

Предметно-рієнтовані середовища навчального і розвиваючого призначення, можливими варіантами реалізації яких можуть бути: програмна, на базі технології мультимедіа, на основі використання системи "Віртуальна реальність"; в сучасній педагогічній практиці вітчизняної освіти їх створення здійснюється в основному на базі програмної реалізації, а закордонні розробки (у розвинених країнах) грунтуються головним чином на технології Мультимедіа; прикладом експериментальних розробок предметно - орієнтованих середовищ, реалізованих на базі системи "Віртуальна реальність", є розробки, здійснені у Великобританії.

Нові інформаційні технології навчання

Крім перерахованого вище у системи засобів навчання на базі розвитку нових інформаційних технологій доцільно включати і традиційні засоби навчання, що забезпечують підтримку процесу викладання того чи іншого навчального предмета. Необхідність цього обумовлена ​​їх специфічними функціями, які передати засобами нових інформаційних технологій або неможливо, або недоцільно з психолого-педагогічної чи гігієнічної точки зору. Наприклад, демонстрацію статичної інформації, що подається учням для запам'ятовування теоретичних положень, а також систематизовані відомості, довідкові дані, які учень повинен запам'ятати, слід пред'являти у вигляді навчальних таблиць, схем. Систематично, з уроку в урок, візуально сприймаючи демонстрований таблицею матеріал, учень мимоволі запам'ятовує його. При цьому використання комп'ютера навіть недоцільно. Якщо ж довідковий матеріал не підлягає запам'ятовуванню, а потрібен лише для короткочасного використання, його доцільно виводити на екран за допомогою спеціальної програми або користуватися інформаційно-пошуковою системою. Аналогічні міркування можна віднести до використання навчальних кінофільмів, діафільмів, транспарантів для графопроектора, включення яких до навчального процесу має бути педагогічно виправдано.

Підсумовуючи вищевикладене, можна запропонувати наступний склад системи засобів навчання нового покоління, і до яких входять засоби навчання, що функціонують на базі нових інформаційних технологій, зазначивши при цьому призначення складових:

Засоби навчання, призначені для підтримки процесу викладання навчального предмета (курсу), що включають програмні засоби;

Об'єктно-орієнтовані програмні системи, призначені для формування інформаційної культури і, зокрема, культури навчальної діяльності;

Навчальне, демонстраційне обладнання сполучається з ЕОМ, призначене для самостійного вивчення навчального матеріалу при забезпеченні предметності діяльності, її практичної спрямованості і, крім того, дозволяє обучаемому реалізовувати спектр можливостей засобів нових інформаційних технологій (управляти реальними об'єктами, здійснювати введення і маніпулювання текстовою і графічною інформацією, одержувати і використовувати в навчальних цілях інформацію про регульовані фізичні параметрі чи процеси);

Системи штучного інтелекту, призначені для організації процесу самонавчання;

Предметно-орієнтовані середовища навчального і розвиваючого призначення, у тому числі одна з можливих реалізацій - інформаційно-предметне середовище з вбудованими елементами технології навчання.

Засоби навчання, у тому числі і ти що функціонують на базі нових інформаційних технологій, в сукупності з навчально-методичними матеріалами (підручники, навчальні посібники для учнів, методичні посібники, рекомендації для вчителя) утворюють певну цілісність, представлену певним складом і структурою, - Навчально-методичний комплекс (НМК) на базі засобів нових інформаційних технологій.

Нові інформаційні технології в освіті

Джерело

 

Нові інформаційні технології в освіті. Роль засобів нових інформаційних технологій в освіті. Прискорення науково - технічного прогресу, засноване на впровадженні у виробництво гнучких автоматизованих систем, мікропроцесорних засобів і пристроїв програмного управління, роботів і обробних центрів, поставило перед сучасною педагогічною наукою важливе завдання - виховати та підготувати підростаюче покоління, здатне активно включитися в якісно новий етап розвитку сучасного суспільства, пов'язаний з інформатизацією.

Рішення вищезгаданого завдання - виконання соціального замовлення суспільства - докорінно залежить як від технічної оснащеності навчальних закладів електронно-обчислювальною технікою з відповідним периферійним обладнанням, навчальним, демонстраційним обладнанням, що функціонує на базі засобів нових інформаційних технологій, так і від готовності учнів до сприйняття постійно зростаючого потоку інформації, у тому числі і навчальної.

Інформаційні технології в освіті

Розвиток інформаційних технологій, повсюдне використання інформаційних ресурсів, що є продуктом інтелектуальної діяльності найбільш кваліфікованої частини працездатного населення суспільства, визначає необхідність підготовки в підростаючому поколінні творчо активного резерву. З цієї причини стає актуальною розробка певних методичних підходів до використання засобів нових інформаційних технологій для реалізації ідей розвиваючого навчання, розвитку особистості учня. Зокрема, для розвитку творчого потенціалу індивіда, формування в учня вміння здійснювати прогнозування результатів своєї діяльності, розробляти стратегію пошуку шляхів і методів вирішення завдань - як навчальних, так і практичних.

Не менш важливе завдання - забезпечення психолого-педагогічними та методичними розробками, спрямованими на виявлення оптимальних умов використання засобів нових інформаційних технологій з метою інтенсифікації навчального процесу, підвищення його ефективності і якості.

Актуальність вищезгаданого визначається не тільки соціальним замовленням, а й потребами індивіда до самовизначення й самовираження в умовах сучасного суспільства стану інформатизації.

Особливої ​​уваги заслуговує опис унікальних можливостей засобів нових інформаційних технологій, реалізація яких створює передумови для небувалої в історії педагогіки інтенсифікації освітнього процесу, а також створення методик, орієнтованих на розвиток особистості учня. Перерахуємо ці можливості:

Негайний зворотний зв'язок між користувачем і засобами нових інформаційних технологій;

Комп'ютерна візуалізація навчальної інформації про об'єкти чи закономірності процесів, явищ, як таких що реально відбуваються, так і "віртуальних";

Архівне зберігання досить великих обсягів інформації з можливістю її передачі, а також легкого доступу та звернення користувача до центрального банку даних;

Автоматизація процесів обчислювальної інформаційно-пошукової діяльності, а також обробки результатів навчального експерименту з можливістю багаторазового повторення фрагмента чи самого експерименту;

Автоматизація процесів інформаційно-методичного забезпечення, організаційного управління навчальною діяльністю та контролю за результатами засвоєння.

Реалізація перерахованих вище можливостей засобів нових інформаційних технологій дозволяє організувати такі види діяльності як:

Реєстрація, збір, накопичення, зберігання, обробка інформації про досліджувані об'єкти, явища, процеси, в тому числі такі які реально протікають, і передача досить великих обсягів інформації, представленої в різних формах;

Інтерактивний діалог - взаємодія користувача з програмною (програмно-апаратною) системою, що характеризується на відміну від діалогового, який передбачає обмін текстовими командами (запитами) і відповідями (запрошеннями), реалізацією більш розвинених засобів ведення діалогу (наприклад, можливість задавати питання в довільній формі, з використанням "ключового" слова, у формі з обмеженим набором символів); ​​при цьому забезпечується можливість вибору варіантів змісту навчального матеріалу, режиму роботи;

Управління реальними об'єктами (наприклад, навчальними роботами, що імітують промислові пристрої або механізми);

Управління відображенням на екрані моделей різних об'єктів, явищ, процесів, в тому числі і таких що реально протікають;

Автоматизований контроль (самоконтроль) результатів навчальної діяльності, корекція за результатами контролю, тренування, тестування.

З огляду на те що перераховані вище види діяльності засновані на інформаційній взаємодії між учнем (учнями), викладачем і засобами нових інформаційних технологій і разом з тим спрямовані на досягнення навчальних цілей, назвемо її інформаційно-навчальної діяльністю.

Розвиток особистості учня, підготовка індивіда до комфортного життя в умовах інформаційного суспільства

Розвиток мислення, (наприклад, наочно-дієвого, наочно-образного, інтуїтивного, творчого, теоретичного видів мислення);

Естетичне виховання (наприклад, за рахунок використання можливостей комп'ютерної графіки, технології Мультимедіа);

Розвиток комунікативних здібностей

Формування умінь приймати оптимальне рішення або пропонувати варіанти вирішення в складній ситуації (наприклад, за рахунок використання комп'ютерних ігор, орієнтованих на оптимізацію діяльності з прийняття рішення);

Розвиток умінь здійснювати експериментально-дослідницьку діяльність (наприклад, за рахунок реалізації можливостей комп'ютерного моделювання чи використання устаткування, що сполучається з ЕОМ);

Формування інформаційної культури, умінь здійснювати обробку інформації (наприклад, за рахунок-використання інтегрованих користувальницьких пакетів, різних графічних і музичних редакторів).

Реалізація соціального замовлення, обумовленого інформатизацією сучасного суспільства

Підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки;

Підготовка користувача засобами нових інформаційних технологій.

Інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу

Підвищення ефективності і якості процесу навчання за рахунок реалізації можливостей засобів нових інформаційних технологій;

Забезпечення спонукальних мотивів (стимулів), що обумовлюють активізацію пізнавальної діяльності (наприклад, за рахунок комп'ютерної візуалізації навчальної інформації, вкраплення ігрових ситуацій, можливості управління, вибору режиму навчальної діяльності);

Поглиблення міжпредметних зв'язків за рахунок використання сучасних засобів обробки інформації, в тому числі і аудіовізуальної, при вирішенні завдань різних предметних областей.

Нові інформаційні технології в освіті

Напрями впровадження засобів нових інформаційних технологій в освіту

Засоби нових інформаційних технологій можуть бути використані в якості:

1) Засобу навчання, що удосконалює процес викладання, підвищує його ефективність і якість. При цьому забезпечується:

Реалізація можливостей програмно-методичного забезпечення сучасних ПЕОМ з метою повідомлення знань, моделювання навчальних ситуацій. здійснення тренування, контролю за результатами навчання;

Використання об'єктно-орієнтованих програмних засобів або систем (наприклад, системи підготовки текстів, електронних таблиць, баз даних) з метою формування культури навчальної діяльності;

Реалізація можливостей систем штучного інтелекту в процесі застосування навчальних інтелектуальних систем.

2) Інструменту пізнання навколишньої дійсності і самопізнання.

3) Засобу розвитку особистості учня.

4) Об'єкту вивчення (наприклад, в рамках освоєння курсу інформатики).

5) Засобу інформаційно-методичного забезпечення і управління навчально-виховним процесом. навчальними закладами, системою навчальних закладів.

6) Засобe комунікацій (наприклад, на базі асинхронноuj телекомунікаційного зв'язку) з метою поширення передових педагогічних технологій.

7) Засоби автоматизації процесів контролю, корекції результатів навчальної діяльності, комп'ютерного педагогічного тестування і психодіагностики.

8) Засобe автоматизації процесів обробки результатів експерименту (лабораторного, демонстраційного) і управління навчальним обладнанням.

9) Засобу організації інтелектуального дозвілля, розвиваючих ігор.

Перспективи використання засобів нових інформаційних технологій в освіті

Інформаційне середовище

У сучасному цивілізованому суспільстві етапу інформатизації всі його члени, незалежно від їх суспільного становища, використовують інформацію і знання у своїй діяльності, вирішуючи безперервно виникаючі перед ними завдання. При цьому постійно збільшуючися запаси знань, досвіду, весь інтелектуальний потенціал суспільства, який зосереджений в книгах, патентах, журналах, звітах, ідеях, активно, на сучасному технічному рівні бере участь у повсякденній виробничій, науковій, освітній та інших видах діяльності людей. Цінність інформації та питома вага інформаційних послуг в житті сучасного суспільства різко зросла. Це дає підставу говорити про те, що головну роль в процесі інформатизації грає власне інформація, яка сама по собі не робить матеріальних цінностей. Під інформацією (з загальних позицій) будемо розуміти відомості про фактичні дані і сукупність знань про залежності між ними, тобто засіб, за допомогою якого суспільство може усвідомлювати себе і функціонувати як єдине ціле. Природно припустити, що інформація повинна бути науково-достовірною, доступною в сенсі можливості її отримання, розуміння і засвоєння; дані, з яких інформація витягується, повинні бути суттєвими, відповідними сучасному науковому рівню.

Як було вже сказано, суспільство етапу інформатизації характеризує процес активного використання інформації як суспільного продукту, у зв'язку з чим відбувається формування високоорганізованого інформаційного середовища, що впливає на всі сторони життєдіяльності членів цього товариства.

Інформаційне середовище включає безліч інформаційних об'єктів і зв'язків між ними, засоби і технології збору, накопичення, передачі, обробки, продукування та поширення інформації, власне знання, а також організаційні та юридичні структури, що підтримують інформаційні процеси. Суспільство, створюючи інформаційне середовище, функціонує в ній, змінює, удосконалює її. Сучасні наукові дослідження переконують у тому, що вдосконалення інформаційного середовища суспільства ініціює формування прогресивних тенденцій розвитку продуктивних сил, процеси інтелектуалізації діяльності членів суспільства у всіх його сферах, включаючи і сферу освіти, зміна структури суспільних взаємин і взаємозв'язків.

У зв'язку з особливою важливістю вищевикладеного зупинимося на описі основних напрямів формування та становлення засобів, методів і технологій, які призводять до перебудови інформаційного середовища, відкриваючи нові можливості прогресивного суспільного розвитку, що знаходить своє відображення і в сфері освіти.

Математизація та інформатизація предметних областей.

Використання сучасних інформаційних технологій при реалізації можливостей апарату математики, у тому числі математичної статистики, дозволяє автоматизувати процеси обробки інформації, результатів наукового експерименту, інтенсифікувати застосування інструментарію математики в соціологічних дослідженнях. Математизація дає можливість підвищити якість прийнятих рішень на всіх стадіях процесу прийняття рішення людиною або ЕОМ за рахунок застосування сучасних методів багатофакторного аналізу, прогнозування, моделювання та оцінки варіантів, оптимального планування. Це дозволяє перейти до розробки науково обгрунтованих підходів до прийняття оптимального рішення в конкретній ситуації, використовувати методи і засоби інформатики в процесі вирішення завдань різних предметних областей.

Інтелектуалізація діяльності.

Реалізація можливостей технічних і програмних засобів сучасних інформаційних технологій дозволяє: забезпечити управління інформаційними потоками; спілкуючись з користувачем на природній мові, здійснювати розпізнавання образів і ситуацій, їх класифікацію; ефективно навчати логіці доказів; накопичувати і використовувати знання; організовувати різноманітні форми діяльності по самостійному вилученню і подання знань; здійснювати самостійні "мікровідкриття" досліджуваної закономірності.

Все вищеперелічене сприяє розвитку інтелектуального потенціалу індивіда, реалізує ідеї розвиваючого навчання.

Інтеграційні процеси.

Інтеграція сучасних інформаційних технологій з операційними забезпечує системний ефект, наслідком якого стає "технологічний прорив", має місце і в педагогіці. Разом з тим використання сучасних інформаційних технологій підтримує загальні інтеграційні тенденції процесу пізнання навколишнього інформаційного, екологічного, соціального середовища, сприяє реалізації переваг вузької спеціалізації та можливостей індивідуалізації процесу навчання.

Удосконалення інфраструктури системи освіти і механізмів управління.

Можливість легкого доступу до інформаційних ресурсів, а в сфері освіти - до інформаційно-методичного забезпечення процесу навчання, тиражованню передових педагогічних технологій на базі використання засобів нових інформаційних технологій забезпечує розширення і зміцнення зв'язків між окремими структурами системи освіти, що призводить до вдосконалення її інфраструктури. Автоматизація процесів ведення діловодства в навчальному закладі, реалізація управління окремими етапами навчального процесу призводить до вдосконалення механізмів організаційного управління системою освіти, позбавляє від рутинної, "паперової" роботи.

Природно припустити, що розвиток, вдосконалення інформаційного середовища сфери освіти залежить від забезпечення системи освіти як в цілому, так і кожного навчального закладу окремо спеціалізованими підрозділами, пристосованими для організації діяльності з засобами нових інформаційних технологій.

Сучасні інформаційні технології

Сучасний період розвитку цивілізованого суспільства характеризує процес інформатизації.

Інформатизація суспільства - це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності в сфері суспільного виробництва є збір, накопичення, продукування, обробка, зберігання, передача та використання інформації, здійснювані на основі сучасних засобів мікропроцесорної та обчислювальної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну.

Інформатизація суспільства забезпечує:

· Активне використання постійно розширюючогося інтелектуального потенціалу суспільства, сконцентрованого в друкованому фонді, і науковій, виробничії та інших видах діяльності його членів;

· Інтеграцію інформаційних технологій в наукових та виробничих видах діяльності, ініціюючій розвиток всіх сфер суспільного виробництва, інтелектуалізацію трудової діяльності;

· Високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будь-якого члена суспільства до джерел достовірної інформації, візуалізацію представленої інформації, суттєвість використовуваних даних.

Застосування відкритих інформаційних систем, розрахованих на використання всього масиву інформації, доступної в даний момент суспільству в певній його сфері, дозволяє удосконалити механізми управління суспільним устроєм, сприяє гуманізації і демократизації суспільства, підвищує рівень добробуту його членів. Процеси, що відбуваються у зв'язку з інформатизацією суспільства, сприяють не тільки прискоренню науково-технічного прогресу, інтелектуалізації всіх видів людської діяльності, а й створенню якісно нового інформаційного середовища соціуму, що забезпечує розвиток творчого потенціалу індивіда.

Один з напрямків процесу інформатизації сучасного суспільства є інформатизація освіти - процес забезпечення сфери освіти методологією та практикою розробки та оптимального використання сучасних або, як їх прийнято називати, нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічних цілей навчання, виховання. Про інформатизацію оствіти читайте в статті - нові інформаційні технології в освіті.

Процес інформатизації так само торкнувся і економічних галузей. Їх радикальне вдосконалення і пристосування до сучасних умов стало можливим завдяки масовому використанню новітньої комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних інформаційно-управлінських технологій. Засоби і методи прикладної інформатики використовуються в менеджменті і маркетингу. Нові технології, засновані на комп'ютерній техніці, вимагають радикальних змін організаційних структур менеджменту, його регламенту, кадрового потенціалу, системи документації, фіксування і передачі інформації.

Сучасні інформаційні технології значно розширюють можливості використання інформаційних ресурсів у різних галузях промисловості, а так само в освіті.

1. ПОНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

1.1 Що таке інформаційна технологія

Технологія - це комплекс наукових і інженерних знань, реалізованих у прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, способах їх з'єднання для створення продукту або послуги, що відповідають певним вимогам. Тому технологія нерозривно пов'язана з машинізацією виробничого або невиробничого, насамперед, управлінського процесу. Управлінські технології грунтуються на застосуванні комп'ютерів і телекомунікаційної техніки.

Згідно з визначенням, інформаційна технологія - це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, їх практичні додатки, а також зв'язані з усім цим соціальні, економічні та культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих первісних витрат і наукомісткої техніки. Їх введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців.

1.2 Етапи розвитку інформаційних технологій

Існує кілька точок зору на розвиток інформаційних технологій з використанням комп'ютерів, визначених різними ознаками поділу. Детальніше про розвуток інформаційних технологій тут - Розвиток інформаційних технологій.

Загальним для усіх викладених нижче підходів є те, що з появою персонального комп'ютера почався новий етап розвитку сучасних інформаційних технологій. Основною метою стає задоволення персональних інформаційних потреб людини, як для професійної сфери, так і для побутової.

Основні ознаки розподілу інформаційних технологій:

· По виду завдань і процесів обробки інформації:

1-й етап (60 - 70-і рр..) - Опрацювання даних в обчислювальних центрах у режимі колективного користування. Основним напрямком розвитку інформаційної технології була автоматизація рутинних дій людини.

2-й етап (з 80-х рр..) - Створення інформаційних технологій, спрямованих на вирішення стратегічних завдань.

· По проблемам, що стоять на шляху інформатизації:

1-й етап (до кінця 60-х рр..) - Характеризується проблемою опрацювання великих обсягів даних в умовах обмежених можливостей апаратних засобів.

2-й етап (до кінця 70-х рр..) - Пов'язаний з поширенням ЕОМ серії IВМ/360. Проблема цього етапу - відставання програмного забезпечення від рівня розвитку апаратних засобів.

3-й етап (з початку 80-х рр..) - Комп'ютер стає інструментом непрофесійного користувача, а інформаційні системи - засобом підтримки прийняття його рішень. Проблеми - максимальне задоволення потреб користувача і створення відповідного інтерфейсу для роботи в комп'ютерному середовищі.

4-й етап (з початку 90-х рр..) - Створення сучасних інформаційних технологій міжорганізаційних зв'язків та інформаційних систем. Проблеми цього етапу дуже численні. Найбільш істотними з них є:

- угод і встановлення стандартів, протоколів для комп'ютерного зв'язку;

- організація доступу до стратегічної інформації;

- організація захисту і безпеки інформації.

По перевазі, яку надає комп'ютерна технологія:

1-й етап (з початку 60-х рр..) - Характеризується досить ефективним опрацюванням інформації при виконанні рутинних операцій з орієнтацією на централізоване колективне використання ресурсів обчислювальних центрів. Основним критерієм оцінки ефективності інформаційних систем була різниця між витраченими на розробку і зекономленими в результаті впровадження коштами. Основна проблема на цьому етапі була психологічна - погана взаємодія користувачів, для яких створювалися інформаційні системи, і розробників через розходження їхніх поглядів і розуміння розв'язуваних проблем. Як наслідок цієї проблеми, створювалися системи, які користувачі погано сприймали і, незважаючи на їх достатньо великі можливості, не використовували повною мірою.

2-й етап (з середини 70-х рр..) - Пов'язаний з появою персональних комп'ютерів. Змінився підхід до створення інформаційних систем - орієнтація зміщається убік індивідуального користувача для підтримки прийнятих ним рішень. Користувач зацікавлений у проведеній розробці, налагоджується контакт із розроблювачем, виникає порозуміння обох груп фахівців. На цьому етапі використовується як централізоване опрацювання даних, характерне для першого етапу, так і децентралізоване, що базується на розв'язанні локальних задач і роботі з локальними базами даних на робочому місці користувача.

3-й етап (з початку 90-х рр..) - Пов'язаний з поняттям аналізу стратегічних переваг у бізнесі і заснований на досягненнях телекомунікаційної технології розподіленої обробки інформації. Інформаційні системи мають своєю метою не просто збільшення ефективності опрацювання даних і допомога керівнику. Відповідні інформаційні технології повинні допомогти організації вистояти в конкурентній боротьбі й одержати перевагу.

1.3 Складові інформаційної технології

Використовувані у виробничій сфері такі технологічні поняття, як норма, норматив, технологічний процес, технологічна операція і т.п., можуть застосовуватися і в інформаційних технологіях. Перш ніж розробляти ці поняття в будь-якій технології, у тому числі й в інформаційній, завжди слід починати з визначення мети. Потім варто спробувати провести структурування всіх передбачуваних дій, що призводять до наміченої мети, і вибрати необхідний програмний інструментарій.

Необхідно розуміти, що освоєння сучасної інформаційної технології і подальше її використання повинні звестися до того, що потрібно спочатку добре оволодіти набором елементарних операцій, кількість яких обмежена. З цього обмеженого числа елементарних операцій у різних комбінаціях складається дія, а з дій, також у різних комбінаціях, складаються операції, які визначають той чи інший технологічний етап. Сукупність технологічних етапів утворює технологічний процес (технологію). Він може починатися з будь-якого рівня і не включати, наприклад, етапи або операції, а складатися тільки з дій. Для реалізації етапів технологічного процесу можуть використовуватися різні програмні середовища.

Інформаційна технологія, як і будь-яка інша, повинна відповідати таким вимогам:

• забезпечувати високий ступінь розчленовування всього процесу обробки інформації на етапи (фази), операції, дії;

• включати весь набір елементів, необхідних для досягнення поставленої мети;

• мати регулярний характер. Етапи, дії, операції технологічного процесу можуть бути стандартизовані й уніфіковані, що дозволить більш ефективно здійснювати цілеспрямоване управління інформаційними процесами.

2. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ І ЇХ ВИДИ

2.1 Сучасні інформаційні технології

Сучасне матеріальне виробництво та інші сфери діяльності все більше потребують інформаційного обслуговування, переробки величезної кількості інформації. Універсальним технічним засобом обробки будь-якої інформації є комп'ютер, який грає роль підсилювача інтелектуальних можливостей людини і суспільства в цілому, а комунікаційні засоби, які використовують комп'ютери, служать для зв'язку і передачі інформації. Поява і розвиток комп'ютерів - це необхідна складова процесу інформатизації суспільства.

Інформатизація суспільства є однією із закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все наполегливіше витісняє широко використовуваний до недавнього часу термін «комп'ютеризація суспільства». При зовнішній схожості цих понять вони мають істотну відмінність.

При комп'ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп'ютерів, що забезпечують оперативне отримання результатів переробки інформації і її накопичення.

При інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання у всіх видах людської діяльності.

Таким чином, «інформатизація суспільства» є більш широким поняттям, ніж «комп'ютеризація суспільства», і спрямована на якнайшвидше оволодіння інформацією для задоволення своїх потреб. У понятті «інформатизація суспільства» акцент треба робити не стільки на технічних засобах, скільки на сутності і меті соціально-технічного прогресу. Комп'ютери є базовою технічною складовою процесу інформатизації суспільства.

Інформатизація на базі впровадження комп'ютерних і телекомунікаційних технологій є реакцією суспільства на потребу в істотному збільшенні продуктивності праці в інформаційному секторі суспільного виробництва, де зосереджено більше половини працездатного населення. Так, наприклад, в інформаційній сфері США зайнято понад 60% працездатного населення, в СНД - близько 40%.

З сучасної точки зору використання телефону в перші роки його існування виглядає досить смішно. Керівник диктував повідомлення своєму секретарю, який потім відправляв його з телефонної кімнати. Телефонний дзвінок брали в аналогічній кімнаті іншої компанії, текст фіксували на папері і доставляли адресату. Знадобилося багато часу, перш ніж телефон став таким поширеним і звичним способом повідомлення, щоб його стали, використовувати, так, як ми це робимо сьогодні: самі дзвонимо в потрібне місце, а з появою стільникових телефонів - і конкретній людині.

У наші дні комп'ютери, в основному, застосовуються як засоби створення та аналізу інформації, яку потім переносять на звичні носії (наприклад, папір). Але тепер, завдяки широкому розповсюдженню комп'ютерів і створення Інтернету, вперше можна за допомогою свого комп'ютера спілкуватися з іншими людьми через їх комп'ютери. Необхідність використання роздрукованих даних для передачі колегам усувається подібно до того, як папір зникла з телефонних переговорів. Сьогоднішній день, завдяки використанню Web, можна порівняти з тим часом, коли люди перестали записувати текст телефонних повідомлень: комп'ютери (і їх зв'язок між собою за допомогою Інтернету) вже настільки широко поширені і звичні, що ми починаємо використовувати їх принципово новими способами. WWW - це початок шляху, на якому комп'ютери по - справжньому стануть засобами зв'язку.

Інтернет надає безпрецедентний спосіб отримання інформації. Кожен, хто має доступ до WWW, може отримати всю наявну на ньому інформацію, а також потужні засоби її пошуку. Можливості для освіти, бізнесу та зростання взаєморозуміння між людьми стають просто приголомшливими. Більше того, технологія Web дозволяє поширювати інформацію всюди. Простота цього способу не має аналогів в історії. Для того щоб зробити свої погляди, товари або послуги відомими іншим, більше немає необхідності купувати простір в газеті чи журналі, платити за час на телебаченні і радіо. Web робить правила гри однаковими для уряду і окремих осіб, для малих і великих фірм, для виробників і споживачів, для благодійних і політичних організацій. World Wide Web (WWW)  в інтернеті - це найдемократичніший носій інформації: з його допомогою будь-хто може сказати і почути сказане без проміжної інтерпретації, спотворення і цензури, керуючись певними рамками пристойності. Інтернет забезпечує унікальну свободу самовираження особистості та інформації.

Подібно до використання внутрішніх телефонів компаній для зв'язку співробітників між собою і зовнішнім світом, Web застосовується як для зв'язку всередині організації, так і між організаціями та їх споживачами, клієнтами і партнерами. Та ж сама технологія Web, яка дає можливість невеликим фірмам заявити про себе на Інтернеті, великою компанією може використовуватися для передачі даних про поточний стан проекту по внутрішній інтрамережі, що дозволить її співробітникам завжди бути більш обізнаними і, отже, більш оперативними в порівнянні з невеликими , моторними конкурентами. Застосування інтрамережі всередині організації для того, щоб зробити інформацію доступнішою для своїх членів, також є кроком вперед у порівнянні з минулим. Тепер, замість того, щоб зберігати документи в заплутаному комп'ютерному архіві, з'явилася можливість (під контролем засобів захисту) легко проводити пошук і опис документів, робити посилання на них і складати покажчики. Завдяки технології Web бізнес, так само як і управління, стає більш ефективним.

2.2 Сучасні інформаційні технології обробки даних

Сучасні інформаційні технології обробки даних. Інформаційна технологія обробки даних призначена для розв'язання добре структурованих задач, по яких є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми та інші стандартні процедури їх обробки. Ця сучасна технологія застосовується на рівні операційної (виконавчої) діяльності персоналу невисокої кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних операцій управлінської праці. Тому впровадження сучасних інформаційних технологій і систем на цьому рівні істотно підвищить продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій, можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності працівників.

На рівні операційної діяльності вирішуються такі завдання:

· Обробка даних про операції, які здійснює фірма;

· Створення періодичних контрольних звітів про стан справ у фірмі;

· Одержання відповідей на всілякі поточні запити й оформлення їх у вигляді паперових документів або звітів.

3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

3.1 Старіння інформаційної технології

Для інформаційних технологій є цілком природним те, що вони застарівають і заміняються новими.

Так, наприклад, на зміну технології пакетної обробки програм на великий ЕОМ в обчислювальному центрі прийшла технологія роботи на персональному комп'ютері на робочому місці користувача. Телеграф передав всі свої функції телефону. Телефон поступово витісняється службою експрес доставки. Телекс передав більшість своїх функцій факсу й електронній пошті.

При впровадженні нової інформаційної технології в організації необхідно оцінити ризик відставання від конкурентів у результаті її неминучого старіння з часом, тому що інформаційні продукти, як ніякі інші види матеріальних товарів, мають надзвичайно високу швидкість змінюваності новими видами або версіями. Періоди змінюваності коливаються від декількох місяців до одного року. Якщо в процесі впровадження нової інформаційної технології цьому фактору не приділяти належної уваги, можливо, що до моменту завершення перекладу фірми на нову інформаційну технологію вона вже застаріє і прийдеться вживати заходів до її модернізації. Такі невдачі з впровадженням інформаційних технологій звичайно пов'язують з недосконалістю технічних засобів, тоді як основною причиною невдач є відсутність або слабка пропрацьованість методології використання інформаційної технології.

3.2 Методологія використання інформаційної технології

Централізована обробка інформації на ЕОМ обчислювальних центрів була першою історично сформованою технологією. Створювалися великі обчислювальні центри колективного користування, оснащені великими ЕОМ (у нашій країні - ЕОМ ЄС). Застосування таких ЕОМ дозволяло обробляти великі масиви вхідної інформації й одержати на цій основі різні види інформаційної продукції, яка потім передавалася користувачам. Такий технологічний процес був обумовлений недостатнім оснащенням обчислювальною технікою підприємств і організацій в 60 - 70-і рр..

Переваги методології централізованої технології:

· Можливість звернення користувача до великих масивів інформації у вигляді баз даних і до інформаційної продукції широкої номенклатури;

· Порівняльна легкість впровадження методологічних рішень по розвитку й удосконаленню інформаційної технології завдяки централізованому прийняттю

Недоліки такої методології:

· Обмежена відповідальність нижчого персоналу, який не сприяє оперативному одержанню інформації користувачем, тим самим, перешкоджаючи правильності виробітку управлінських рішень;

· Обмеження можливостей користувача в процесі одержання і використання інформації.

Децентралізована обробка інформації пов'язана з появою в 8О-х рр.. персональних комп'ютерів і розвитком засобів телекомунікацій. Вона дуже істотно потіснила попередню технологію, оскільки дає користувачу широкі можливості в роботі з інформацією і не обмежує його ініціатив.

Перевагами такої методології є:

· Гнучкість структури, що забезпечує простір ініціативам користувача;

· Посилення відповідальності нижчої ланки співробітників;

· Зменшення потреби в користуванні центральним комп'ютером і відповідно контролі з боку обчислювального центру;

· Більш повна реалізація творчого потенціалу користувача завдяки використанню засобів комп'ютерного зв'язку.

Проте ця методологія має і свої недоліки:

· Складність стандартизації через велику кількість унікальних розробок;

· Психологічне неприйняття користувачами рекомендованих обчислювальним центром стандартів готових програмних продуктів;

· Нерівномірність розвитку рівня інформаційної технології на локальних місцях, що в першу чергу визначається рівнем кваліфікації конкретного працівника.

Описані переваги і недоліки централізованої і децентралізованої інформаційної технології призвели до необхідності дотримуватися лінії розумного застосування і того, і іншого підходу.

Такий підхід назвемо раціональною методологією і покажемо, як у цьому випадку будуть розподілятися обов'язки:

· Обчислювальний центр повинен відповідати за вироблення загальної стратегії використання інформаційної технології, допомагати користувачам, як у роботі, так і в навчанні встановлювати стандарт і визначати політику застосування програмних і технічних засобів;

· Персонал, який використовує інформаційну технологію, повинен дотримуватися вказівок обчислювального центру, здійснювати розробку своїх локальних систем і технологій відповідно до загального плану організації.

Раціональна методологія використання інформаційної технології дозволить досягти більшої гнучкості, підтримувати загальні стандарти, здійснити сумісність інформаційних локальних продуктів, знизити дублювання діяльності та ін

ВИСНОВОК

Сучасні інформаційні технології міцно увійшли в наше життя. Застосування ЕОМ стало буденною справою, хоча ще зовсім недавно робоче місце, обладнане комп'ютером, було великою рідкістю. Інформаційні технології відкрили нові можливості для роботи і відпочинку, дозволили багато в чому полегшити працю людини.

Сучасне суспільство навряд чи можна уявити без інформаційних технологій. Перспективи розвитку обчислювальної техніки сьогодні складно уявити навіть фахівцям. Проте, ясно, що в майбутньому нас чекає щось грандіозне. І якщо темпи розвитку інформаційних технологій не скоротяться (а в цьому немає ніяких сумнівів), то це відбудеться дуже скоро.

З розвитком сучасних інформаційних технологій зростає прозорість світу, швидкість і обсяги передачі інформації між елементами світової системи, з'являється ще один інтегруючий світової фактор. Це означає, що роль місцевих традицій, що сприяють самодостатньому інерційному розвитку окремих елементів, слабшає. Одночасно посилюється реакція елементів на сигнали з позитивним зворотним зв'язком. Інтеграцію можна було б тільки вітати, якби її наслідком не ставало розмивання регіональних і культурно-історичних особливостей розвитку.

Сучасні нформаційні технології увібрали в себе лавиноподібні досягнення електроніки, а також математики, філософії, психології та економіки. Утворений в результаті життєздатний гібрид ознаменував революційний стрибок в історії інформаційних технологій, яка налічує сотні тисяч років.

Сучасне суспільство наповнене і пронизане потоками інформації, які потребують обробки. Тому без інформаційних технологій, так само як без енергетичних, транспортних і хімічних технологій, воно нормально функціонувати не може.

Соціально-економічне планування і управління, виробництво і транспорт, банки та біржі, засоби масової інформації і видавництва, оборонні системи, соціальні та правоохоронні бази даних, сервіс і охорона здоров'я, навчальні процеси, офіси для переробки наукової та ділової інформації, нарешті, Інтернет - усюди ІТ. Інформаційна насиченість не тільки змінила світ, а й створила нові проблеми, які не були передбачені.

Професійні навички документознавця-референта

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Маріупольський державний гуманітарний університет

Історичний факультет

Кафедра культурології та інформаційної діяльності

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з курсу «Вступ до фаху»

«Ідеальна модель документознавця - референта (за матеріалами фахових видань України)»

1. Загальні критерії спеціальності

Документознавство та інформаційна діяльність - спеціальність сьогодення і майбутнього!

Випускники Академії набувають знань та практичних навичок, необхідних для висококваліфікованого інформаційного, аналітико-прогностичного, документаційного забезпечення всіх сфер життєдіяльності суспільства, можуть працювати керівниками і провідними спеціалістами підрозділів державного апарату, у сфері інформаційно-аналітичного і документаційного забезпечення управління, інформаційного моніторингу, управління персоналом, маркетингово-аналітичної діяльності, електронного документообігу, вести власний інформаційний бізнес.

Студенти отримують поглиблену фахову підготовку з таких дисциплін: документознавство, аналітико-синтетична переробка інформації, інформаційний менеджмент, міжнародна інформація, державне управління, аналітико-прогностичне забезпечення управління, організація референтської та офісної діяльності, електронний документообіг, архівознавство. Випускники мають ґрунтовні знання і вміння у сферах управління та інформаційних технологій.

Всі ми в житті, коли - небудь стикалися або чули назву якоїсь спеціальності, як документознавець-референт. Отже, хто ж дійсно такий документознавець-референт? Таким чином, ми відразу можемо сказати, що це - спеціаліст, «відає» (знає) про документ все, що стосується роботи з ним (зіставлення, оформлення, облік, реєстрація, контроль виконання, довідково-інформаційна робота, зберігання) на основі використання тимчасових автоматизованих технологій. Він планує, організовує і удосконалює діяльність служби документаційного забезпечення управління, здійснює контроль за станом діловодства в організації. Розробляє уніфіковані форми документів, системи документації, приймає мери з оптимізації документопотоках в организації. Бере участь у відборі документів, передаваемих на державне зберігання, і в експертізе цінності документів. Приймає міри у вдосконаленні автоматизованих інформаційних систем та систем управління, у розробці новітніх інформаційних технології із застосуванням комп'ютерної техніки та створення баз і банків даних. І ще багато чого іншого вміє робити документознавець з того, що не можуть інші.

Посада - це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлений нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, На яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Функції та обов'язки документознавців - референта визначені в посадовій інструкції будь-якого підприємства, куди потрібно співробітник такої спеціальності. У цьому індивідуальному завданні ми розглянемо ідеальну модель документознавців - референта, тобто все, чим повинен володіти і що повинен мати представник особи підприємства.

2. Діяльність документознавців-референтів

Документознавство та референтські діяльність - це безпосередньо затребувана спеціальність на сьогоднішній день. Представники такого роду знань роблять великий внесок в життя і розвиток кожного підприємства, тому що мають його «серцем» - інформацією і документацією. У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступінчастою або безперервно в залежності від вимог до рівня оволодіння певноюсукупністю умінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Документознавець може працювати в установі будь-якого рівня управління, будь-якої галузі і будь-якої форми власності. Інакше кажучи - скрізь, де є люди та документи. Державний освітній стандарт вимагає, щоб випускник був «підготовлений до професійної роботи в державних органах федерального рівня, суб'єктів Федерації, муніципального рівня, в державних, громадських, кооперативних та комерційних установах, організаціях, фірмах, Підприємствах в службах документаційного забезпечення управління». Перш за все, щоб не завдати шкоди підприємству і собі, а також захистити права, що ідеальний документознавець повинен знати нормативно - правову базу в сфері своєї діяльності. Серед кваліфікаційних умов до працівників, що складають і оформлюють службові документи, є загальна вимога: знання нормативної бази діловодства. Слід зазначити, що чинне законодавство України не містить жодного загального нормативного документа, який би визначав діловодство, як сферу саме господарської діяльності. Незважаючи на певну нормативну невизначеність документознавець-референт керується:

· При встановленні загальних правил документування управлінської діяльності, організації діловодства та документообігу, на підприємстві. Примірною інструкцією з діловодства у міністерствах, інших центральних органах законодавчої влади, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджено постановою кабінетіу міністрів України від 17 жовтня 1997 року №1153. Зверніть увагу, що банківські установи можуть користуватися Інструкцією з діловодства центрального апараті на установах Національного банку України, затверджено постановою Правління Національного банку від 4 січня 1998 року за №513;

· При створенні організаційно-розпорядчих документів - положеннями, встановленими Національним стандартом України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 1463-2003).

Слід звернути увагу на той факт, що чинне законодавство України крім термінів розпорядчі документи, службові документи, внутрішні документи оперує над фактом первинний документ. Спеціаліст, який має забезпечувати та документувати офісну діяльність, повинен врахувати не лише нормативних актів з діловодства, а й законодавства, що регламентує введення банківського обліку та документації. Зокрема, при створенні первинних документів:

· Статтю 9 Закону України «Про банківський облік та фінансову діяльність в Україні» від 16 липня 1999 р. №966-14, із змінами та доповненнями (далі Закон №966).

· Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88 (далі Положення №88).

Успіх професійної діяльності майбутніх фахівців документознавства та документаційного забезпечення управління багато в чому визначається наявністю у них сформованої інформаційно-комунікативної компетентності. Професійне комунікативну взаємодію фахівців-документознавства обумовлено володінням усіма засобами спілкування, різноманіттям інформаційно-комунікативних умінь, усвідомленням та використанням індивідуальних можливостей особистості, обумовлених динамічними характеристиками вищої нервової діяльності, Рисами характеру, здібностями. Ефективне формування інформаційно-комунікативних умінь як основи інформаційно-комунікативної компетентності передбачає використання сукупності педагогічних умов. Вимоги державного освітнього стандарту, проведений аналіз психолого-педагогічної літератури, теоретичне розгляд моделі формування інформаційно-комунікативної компетентності дозволило виявити педагогічні умови її успішного функціонування. До них ми віднесли: Орієнтацію в цінностях майбутнього фахівця-документознавців; самоменеджмент як засіб формування інформаційно-комунікативних умінь; систему творчих завдань, як динамічну форму педагогічної корекції навчального процесу, з урахуванням індивідуальних особливостей особистості студентів - документознавців.

Документознавець розробляє, впроваджує і забезпечує функціонування єдиного в організації технологічного процесу документування і роботи з документами і документної інформацією на основі використання сучасних автоматизованих технологій (складання, оформлення документів, облік, реєстрація, Контроль виконання, довідково-інформаційна робота, зберігання). Планує, організовує і удосконалює діяльність служби документаційного забезпечення управління, здійснює контроль за станом діловодства в організації. Розробляє уніфіковані форми документів, системи документації, табелі документів різного призначення і рівня управління, класифікатори документної інформації. Вживає заходів щодо впорядкування складу документів та інформаційних показників, скорочення їх кількості та оптимізації документопотоків організації. Бере участь у відборі документів, які передаються на державне зберігання, організації поточного збереження й експертизі цінності документів. Бере участь у постановці завдань проектування, експлуатації та вдосконаленні (у частині інформаційного забезпечення) автоматизованих інформаційних систем та систем управління, а також у розробці новітніх інформаційних технологій, що базуються на застосуванні комп'ютерної техніки, Проектуванні і актуалізації баз і банків даних. Вивчає й узагальнює передовий вітчизняний і світовий досвід у сфері документаційного забезпечення управління, розробляє нормативно-методичні документи з питань документаційного забезпечення. Готує пропозиції щодо забезпечення ергономічних умов праці, раціоналізації робочих місць працівників служби документаційного забезпечення управління. Бере участь у роботі з підбору, розстановки та підвищення кваліфікації кадрів служби документаційного забезпечення управління.

Документознавець повинен мати знання, практичний досвід і володіти методами аналізу, проектування та організації документаційного обслуговування установи (або структурного підрозділу) будь-якого рівня управління, будь-якої галузі і будь-якої форми власності.

Документознавець підготовлений до професійної роботи в державних органах федерального рівня, суб'єктів Федерації, муніципального рівня, в державних, громадських, кооперативних та комерційних установах, організаціях, фірмах, підприємствах в службах документаційного забезпечення управління на посадах, Що вимагають вищої освіти, в тому числі керівником служби діловодства, офіс - менеджером і секретарем-референтом керівника організації.

Навчається за фахом може адаптуватися шляхом спеціалізації до професійної діяльності, пов'язаної з інформаційними технологіями та різними видами інформаційно-документаційне систем (кадровими, архівними та ін).

Референт - це особа, яка забезпечує організаційний, експертно-консультативний, інформативний та координативний супровід управлінської, наукової та іншої діяльності керівника, адміністрації або окремої посадової особи з метою ефективності їхньої роботи.

При оволодінні програмою фахівець з документознавства та документаційного забезпечення управління може здійснювати такі види професійної діяльності:

- Організаційно-управлінську;

- Оргпроектную;

- Аналітичну;

- Дослідну;

- Педагогічну;

- Експертно-консультаційну.

Фахівці, які отримали дипломи документознавців-референтів, затребувані сьогодні в органах державно влади, в банках, на підприємствах різних форм власності.

Розглянемо декілька з професійних дій. З журналу «Довідник секретаря та офіс менеджера» слідує, що організаційні функції референта розглядаються як послідовний процес конкретних дій, що спрямовуються на досягнення певної мети. Тож для організаційного блоку можуть належати такі дії:

· організація керівника зі структурними підрозділами підприємства, філіями, партнерами - з метою забезпечення злагодженої роботи, стратегічного планування та оперативного реагування на різноманітні ситуації в діяльності підприємства;

· організація координаційних заходів щодо забезпечення внутрішньої управлінської та зовнішньої діяльності керівника;

· організація конференцій, нарад, презентацій, виставок, прийому гостей відповідно до загальноприйнятих норм та правил, а також до правил протокольних заходів;

· організація взаємодії із засобами масової інформації щодо проведення прес-конфнренції, розкриття діяльності підприємства за допомогою PR-заходів;

· організація інформаційного, інформаційно-аналітичного та аналітико-прогностичного супроводу прийняття управлінських рішень;

· організація матеріально-технічної бази реалізації управлінської документації керівника;

· організація системи управлінської документації керівника;

· організація робочого часу керівника, його коригування та допомога у виконанні планових заходів;

· організація роботи групи референтів (якщо така є на підприємстві).

Отже, з огляду на викладене вище референт має бути талановитим організатором. Він повинен ефективно організувати роботу керівника і власну професійну діяльність.

Експертно-консультаційні функції документознавця-референта виявляються у таких напрямах його діяльності:

· експертиза розроблених структурними підрозділами проектів управлінських рішень та поданих на розгляд діловими партнерами угод і спільних проектів;

· консультування керівника із загальних і окремих питань діяльності підприємства в контексті розвитку сфери, в якій воно функціонує;

· підготовка обміркованих пропозицій щодо прийняття управлінських рішень, які ґрунтуються на креативному (нестандартному) осмисленні окремих ситуацій;

· здійснення маркетингових досліджень з метою забезпечення ефективної організації діяльності підприємства і на підставі цих досліджень розроблення проектів управлінських рішень;

· спічрайтерство, тобто підготовка і написання PR-текстів, призначених для доповідей та промов, а також консультування з організації публічних виступів.

Одним з найгрунтовніших є блок функцій, пов'язанних з інформаційним, інформаційно-аналітичним, аналітико-прогностичним забезпеченням керівника. Робота референта-документознавця в умовах розвитку та формування інформаційного суспільства, безперечно, пов'язана пошуком, обробкою, нагромадженням, використанням, зберіганням та поширенням інформації. У цьому контексті слід відокремити такі складові діяльності референта.

По-перше, це кваліфіковане спрямування у потрібне русло різноманітних потоків інформації (ділової, правової, економічної, статистичної, соціологічної, адміністративної, наукової, науково-технічної тощо) для розробки проектів рішень, доповідей, експертної оцінки стандартних та кризових ситуацій.

По-друге, робота з інформацією з використанням інформаційних можливостей бібліотек, архівів, Інтернету (друкованих видань, архівних матеріалів, електронних ресурсів). Тут варто наголосити, що для референту уміння працювати з інформацією полягає в ефективному її виборі (первинної та вторинної, друкованих та електронних чи архівних документів) для створення конкретних інформаційних, інформаційно-аналітичних, аналітико-прогностичних документів, які сприятимуть ухваленню управлінських рішень керівником підприємства. Для цього референту необхідно оволодіти методикою підготовкою і складанням таких документів.

По-третє, реалізацією інформативних функцій референта є проведення моніторингу фахових публікацій, складання тематичних оглядів, рефератів, аналітичних записок про розвиток галузі, в якій функціонує підприємство. До цього напряму також належить моніторинг виробничих процесів. З якою метою тоді провадиться такий моніторинг? Потреба в цьому виникає при визначені основних напрямів діяльності підприємства - з урахуванням умов часу, потреб суспільства та місії підприємства, при розробці проектів стратегічних і оперативних планів діяльності.

Різноплановість роботи референта спонукає до роздумів: чи у всіх напрямах він має працювати самостійно? Безперечно, ні. І в координаційні функції такого спеціаліста - тому підтвердження. Передусім референт координує діяльність керівника підприємства у взаємодії з іншим керівниками та структурними підрозділами, партнерами, клієнтами, представниками інших установ організацій, органами державної влади. Крім того, референт здійснює координацію інформаційного, експертно-консультаційного забезпечення керівника та інформаційних підрозділів підприємства, зовнішніх інформаційних установ, а також координацію з проведення PR-заходів.

Представницькі функції референта пов'язані з традиціями й усталеними правилами. Однією з функцій референта є супроводження керівника під час його візитів, відряджень, службових поїздок (з організаційною, консультаційною, та інформаційною метою). Іншим напрямом діяльності референта є представлення керівника відповідно до протокольних правил на нарадах, зустрічах, церемоніях.

Визначивши основні функції референта-документознавця, мусимо ще раз проголосити, що в їх реалізації спеціаліст виступає, як виконавець, і як координатор залежно від специфіки завдань, що стоять перед керівником або особою, з якою референт співпрацює. Тому на деяких підприємствах до роботи залучають декількох референтів з відповідним розподілом посадових обов'язків.

3. Адміністративний персонал в закордонних компаніях

В Україні з кожним роком стає все більше іноземних підприємств - багато великі закордонні компанії відкривають свої філії. І не дивно, що при виборі місця роботи багато хто кандидати віддають перевагу закордонним фірмам, у яких є перспективи кар'єрного зростання, більш високий у порівнянні з українськими рівень заробітної плати і абсолютно інший корпоративний дух.

Які ж позиції з адміністративної сфери затребувані в закордонних компаніях? Перш за все секретар, асистент відділу, персональний асистент та адміністративний директор.

Секретар

Обов'язки секретаря у закордонній компанії не відрізняються від обов'язків колег у російських: Це прийом і переадресація вхідних дзвінків, відправлення та прийом факсимільних повідомлень, замовлення таксі, зустріч відвідувачів, забезпечення їх усією необхідною інформацією, взаємодія з кур'єрською службою. У багатьох іноземних компаніях у секретарів є можливість кар'єрного росту.

На позицію секретаря іноземні компанії в основному віддають перевагу кандидатам з досвідом роботи від одного року. В іноземній компанії багато відвідувачів-експатів, дзвінки в основному надходять з-за кордону, серед персоналу також чимало іноземців, звідси і головна вимога до кандидатів на дану позицію - вільне володіння англійською або іншою іноземною мовою. Якщо раніше для роботи в якості секретаря було достатньо знати програму Word, то на даний момент в список необхідних програм додалися Excel, Internet Explorer, Outlook.

Секретар - обличчя компанії, він першим зустрічає відвідувачів, представляє організацію на нарадах, переговорах, виставках, тому для багатьох роботодавців важливо, щоб секретар мав привабливу зовнішність. У багатьох іноземних компаніях однією з вимог є прозахідна зовнішність кандидата (доглянутий вигляд, стильний одяг, манера спілкування). Також важливі комунікабельність, доброзичливість, правильно поставлена мова і, звичайно ж, стресостійкість.

Заробітна плата секретаря в іноземній компанії - 30-35 тис. руб. без вирахування податків. Крім того, роботодавець гарантує гарний соціальний пакет (оплата харчування, проїзду, ДМС, в деяких компаніях - курси англійської або французької мови).

Робота в іноземній компанії - це хороші перспективи розвитку, набуття досвіду роботи, пізнання зарубіжної корпоративної культури, а в деяких компаніях - можливість стажувань за кордоном.

4. Знання та навичкі, що необхідні документознавцю-референту

Навіть, така коротка характеристика основних напрямів діяльності документознавця-референта дає змогу окреслити коло знань, умінь і навичок, необхідно для виконання основних посадових функцій. Безумовно, ґрунтовні знання є запорукою успішного опанування професії.

Основною вимогою до знань, умінь та навичок референта є їх дворівненість. Перший рівень - знання у сфері організації ефективної управлінської діяльності. Другий - знання тієї галузі, в якій функціонує підприємство.

Систему знань, що стосується організації управлінської діяльності керівника - те саме і становить сутність професійних знань референта, - можна класифікувати за кількома напрямами.

Засвоєння основ теорії референтської діяльності. Сьогодні ця теорія активно розвивається відповіднодо всезростаючого попиту на референтські послуги; досліджуються історичні етапи професіоналізації референтської діяльності з метою поєднання традиційних засобів її реалізації з сучасними можливостями інформатизації технологічних процесів управління, обробки інформації тощо.

У цьому напрямі можливо усвідомлювати і виокремлювати основні функції в роботі документознавця з огляду на специфіку діяльності конкретного підприємства, його структуру та систему управління. Відповідно до цієї специфіки розробляється і посадова інструкція документознавця - референта на основі унормованої кваліфікаційної кваліфікаційної характеристики спеціаліста з основної діяльності. Отже документознавець - референт мусить добре орієнтуватися в теорії організації та наукового управління(менеджменту) й активно впроваджувати теоретичні знання в практику. До того ж йому необхідно конче вивчити нормативно-правову базу галузі та правові засади управлінської, інформаційної та господарської діяльності.

Оволодіння знаннями та навичками ефективної роботи з різними джерелами і видами інформації та технології її пошуку, обробки і використання. Референт має опанувати методику складання оглядових та аналітичних документів. Важливим є вміння застосовувати на практиці сучасні комп'ютерні технології та використовувати різні види інформаційних ресурсів. Це, у свою чергу, потребує знання структури сучасних інформаційних установ - бібліотек, архівів, центрів науково - технічної інформації, інформаційно - аналітичних центрів. І, безумовно, у цьому напрямі досить важливими навичками є навички швидкочитання, уміння запам'ятовувати та використовувати прочитане відповідно до ситуації.

Референт має уміти складати проекти доповідей, виступів, промов, звертань керівника відповідно до класичних вимог, що висуваються до такого виду документів. При цьому йому слід розумітися і на психології сприйняття тих чи інших публічних виступів щодо ефективності їх впливу на слухачів.

Організація різноманітних протокольних заходів, ділових зустрічей, нарад засідань і презентацій, ведення переговорів потребують від документознавця - референта навичок координаційної роботи та, яка уже зазначалося, організаційних здібностей.

Збільшення обсягів ділових контактів, запровадження новітніх технологій у практику управління спонукають до опанування основ планування часу, методів виконання запланованого - це саме ті знання, які забезпечать ефективну роботу і самого референта, і його керівника.

Уміння працювати з офісною та комп'ютерною технікою дає можливість оптимізувати та інтенсифікувати управлінську діяльність на всіх її стадіях. Документознавець - референт повинен мати уявлення щодо технологічних можливостей техніки та оперативно реагувати та інновації, що впроваджуються у цій сфері. Окреме місце тут посідають сучасні програмні продукти, які застосовуються в процесі організації документообігу, формування баз даних, інформаційного супроводу управлінської діяльності. А насамкінець зауважимо, що для спеціаліста не менш важливими, ніж усі перелічені вище, є знання та навички з основ психології спілкування, риторики, етики професійних відношень, іміджології та різноманітних PR-технологій.

Референт повинен мати здібності до швидкого засвоєння нових знань, передових технологій та впроваджувати їх у практику повсякденної роботи.

Про це свідчать і кваліфікаційні вимоги до фахівців цього профілю, в яких зазначено, що спеціаліст повинен здобути базову вищу освіту, бажано у сфері інформаційного та організованого супроводу управлінської діяльності. У деяких навчальних закладах вводяться окремі дисципліни або комплекси дисциплін із зазначеного напряму, готують безпосередньо референтів або референтів-перекладачів.

Документознавець - референт - професія сьогодення і завтрашнього дня. Причому у майбутньому її значення в суспільстві лише зростатиме, а кваліфіковані спеціалісти вже нині мають підфищений попит на ринку праці.

Список використаної літератури

1. Андреева Г.М. Социальная психология/Г.М. Андреева.-М.:Изд?во МГУ, 1988.-429 с.

2. Довідник секретаря та офіс - менеджера 2007 / №8. С. 90-92.

3. Донцов, А.И. О ценностных отношениях личности/А.И. Донцов // Сов. педагогика. -1974. №5. - С. 67 -76

4. Занковский, А.Н. Организационная психология/А.Н. Знаковский. - М.: Изд-во МПСИ «Флинт», 2000. -648 с.

5. Закон Украины «Про посадову службу», ст. 2.

6. Леонтьев, Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции/Д.А. Леонтьев//Вопросы философии. -1996. №4. - С. 15-26

7. «Секретарь-референт» №9 2008. #2063.

8. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. -2-е изд. - М.: «Советская энциклопедия», 1989. -815 с.

9. Чепуренко Я.О. Довідник секретаря та офіс-менеджера 2007 / №8. -88-90 с.

Основні напрями розвитку документознавства в сучасній Україні

М.С. Слободяник

 Визначальне значення для розвитку українського документознавства має здобуття нашою державою незалежності. За ці двадцять років побудована розвинута інфраструктура документознавства, основними складовими якої є підготовка наукових кадрів, документознавча освіта, система професійних видань, проведення документознавчих форумів. 1994 р. у структурі Держкомархіву України була організована спеціалізована наукова установа Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (далі – УНДІАСД). Одним із пріоритетних напрямів діяльності цього інституту є проведення документознавчих досліджень. Цього самого року почалася вишівська підготовка фахівців за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність». 2003 р. спеціальність «Документознавство, архівознавство» була включена до переліку наукових спеціальностей ВАК України з історичних наук. 2007 р. вона була включена і до складу соціально-комунікаційних наук. Спеціалізовані ради зі спеціальності «Документознавство, архівознавство» успішно працюють при Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського (далі – НБУВ), Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ) та УНДІАСД.

В Україні виходить низка фахових часописів, у яких дослідники мають можливість оприлюднити результати наукових розвідок. Помітне місце в інфраструктурі українського документознавства займають професійні форуми. Найбільш активно цей напрям реалізовувався у НАКККіМ, де були проведені 8 міжнародних конференцій «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики». На жаль, 2012 р. ця конференція (сподіваюся, тимчасово) не відбулася. Систематично почали проводити міжнародні конференції КНУКіМ, Одеський національний політехнічний університет і Донецький національний університет.

Формування розгорнутої інфраструктури сприяло активізації документознавчих розвідок, які проводить значна група дослідників. Найбільш активно і результативно працюють на терені українського документознавства професори В.В. Бездрабко, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, Г.М. Швецова-Водка.

В Україні сформувалися дві документознавчі школи, лідерами яких є С.Г. Кулешов і М.С. Слободяник. До наукової школи С.Г. Кулешова в основному входять дослідники, що працюють в архівній системі України. Спираючись на вітчизняну практику. Вони активно розвивають традиційні для колишнього СРСР напрями документознавчих досліджень. У межах цієї наукової школи успішно захистили кандидатські дисертації І.Є. Антоненко, О.М. Загорецька, Н.О. Леміш, Ю.І. Палеха, С.В. Сельченкова. 2012 р. завершують роботу над дисертаціями Г.С. Терещук, Ю.С. Ковтанюк, В.В. Горєва.

До наукової школи М.С. Слободяника переважно входять дослідники, що працюють у вишах України. Ця школа в основному розвиває інформаційну концепцію документознавства, приділяючи значну увагу дослідженню ролі електронних документів у розвитку системи соціальних комунікацій. У межах даної школи захистили кандидатські дисертації та успішно працюють на терені документознавства кандидати наук М.В. Вилегжаніна, О.М. Збанацька, О.А. Кравцова, І.О. Петрова, В.В. Рудюк, Ю.П. Якимюк (Юхименко). 2012 р. завершують роботу над дисертаціями А.Т. Матвієнко, Л.В. Климчук, В.В. Добровольська.

Аналіз основних напрямів розвитку документознавства в Україні здійснено на основі підготовленого автором спільно з О.А. Політовою бібліографічного покажчика «Українське документознавство (1991-2011 роки)». який схвалено до друку Національною парламентською бібліотекою України. Нами виділено такі основні напрями сучасного українського документознавства: теорія і методологія документознавства; історія документознавства; теорія документа; керування  документацією; електронне документознавство; документознавча професіологія.

У численних публікаціях аналізуються також фахові часописи, професійні документознавчі форуми, внесок персоналій у розвиток документознавства. Найбільш активно в українському документознавстві розробляються теоретико-методологічні проблеми науки. До цього напряму можна віднести також питання документознавчої термінології; зарубіжного і галузевого документознавства, теорії документальних комунікацій, теорії документальних потоків.

Розвитку теорії документознавства присвячені фундаментальні монографії і докторські дисертації В.В. Бездрабко [6, 12], С.Г. Кулешов [44, 45, 52], Г.М. Швецової-Водки [108-111]. Монографічний рівень викладу матеріалу властивий для підручників Н.М. Кушнаренко [54] і Г.М. Швецової-Водки [109, 111], які відбивають авторське бачення науки про документ. Відзначимо, що наявність значної кількості підручників і навчальних посібників із документознавства, які ґрунтуються на протилежних концептуальних поглядах, суттєво ускладнює засвоєння навчального матеріалу студентами. Очевидно, настав час для створення підручника, в якому було б викладене усталене знання і проаналізована різниця у концептуальних підходах до документознавства провідних українських та зарубіжних учених.

Сучасний рівень розвитку вітчизняної теорії українського документознавства значною мірою відображає українська архівна енциклопедія. Позитивно оцінюючи цей важливий проект, слід відзначити, що з переважної більшості дискусійних питань документознавства у ньому на енциклопедичному рівні відображена лише позиція провідних співробітників УНДІАСД.

Водночас у сучасному українському документознавстві розвиваються чотири концепції – «архівно-діловодна» – С.Г. Кулешова [45, 51, 53], «інформаційна» – М.С. Слободяника [84, 87,89, 93], «ноокомунікаційна» – Г.М. Швецової-Водки) [103-110], «бібліотекознавча» – (Н.М. Кушнаренко) [54, 56]. Суттєвим є внесок у формування історіографії документознавства В.В. Бездрабко [8, 12]. Українські вчені активно відгукнулися на пропозицію знаного російського вченого Ю.М. Столярова, щодо необхідності паралельного розвитку двох наук про документ – документознавства і документології [98]. Обговорення публікацій Ю.М. Столярова привело до поляризації позицій провідних українських дослідників. Однією з причин такого становища є те, що ініціатор обговорення професор Ю.М. Столяров по суті обмежився лише постановкою проблеми. Він не окреслив меж документології, не обґрунтував її об’єкт, предмет, структуру, функції, коло документологічних досліджень. Це безумовно ускладнило обговорення даної проблеми. Проте, діапазон оцінки ідеї Ю.М. Столярова виявився досить широким – від повної підтримки і спроби подальшого розвитку у працях його учениць Н.М. Кушнаренко [51, 57] та А.А. Соляник [94-95] – до умовного сприйняття цієї пропозиції С.Г. Кулешовим [46]. Значна увага аналізу документології приділена у працях М.С. Слободяника, який здійснив спробу визначення структури, об’єкта, предмета документології та проблемного поля документологічних досліджень [87, 89, 93]. Розвиваючи документологічну складову науки про документ, М.С. Слободяник категорично заперечує проти базової ідеї Ю.М. Столярова і Н.М. Кушнаренко щодо паралельного існування документознавства і документології, і вважає ці терміни синонімічними. Значну увагу аналізу документології приділяє професор Г.М. Швецова-Водка [112]. Втім, спроба визначити документологію як комплекс наук про документ та запропонована структура цього комплексу викликає досить серйозні заперечення [84]. Плідну спробу аналізу існуючих концепцій документології здійснила В.В. Бездрабко [6, 10, 12].

Великі перспективи має пропозиція професора Г.В. Папакіна щодо формування документознавчої герменевтики [74]. Значну увагу провідні українські документознавці приділяють розвитку методології документознавства [30, 45, 55, 57,84]. Суттєву роль у підвищенні рівня методологічної підготовки фахівців відіграла «Школа молодого дослідника», проведена на сторінках журналу «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія».

Характерною рисою вітчизняного документознавства є висока активність обговорення нагальних проблем розвитку науки про документ, що зумовлює творчі дискусії між провідними вченими. Слід відзначити активну участь у дискусіях, які в основному відбуваються на сторінках журналу «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» наших російських колег Е.О. Плешкевича і Ю.М. Столярова.

Найбільшою гостротою відрізняються дискусії щодо структури сучасного документознавства між С.Г. Кулешовим [49] і М.С. Слободяником [93], а також дискусія з

професійних і морально-етичних проблем науки, що виникла навколо підручника Н.М. Кушнаренко «Документоведение», в якій взяли активну участь М.А. Низовий [63], М.С. Слободяник [86, 91], Ю.М. Столяров [96, 97].

Значну увагу українські дослідники приділяють історії розвитку документознавства. Найбільш повно і багатоаспектно ця проблематика розглядається у фундаментальних монографіях і важливих публікаціях В.В. Бездрабко [6, 8, 9, 12] і С.Г. Кулешова [44, 45, 47, 52]. Привертають увагу публікації, присвячені історії УНДІАСД, колишніх директорів цього інституту В.П. Ляхоцького та І.Б. Матяш. Проте, слід зауважити, що вивчення історії документознавства в Україні потребує більшої уваги дослідників. Суттєвий інтерес викликають дослідження присвячені документознавчій термінології.

Слід відзначити велику роль в організації активного обговорення даної проблематики професора В.В. Бездрабко, яка на базі КНУКіМ організувала шість міжнародних термінологічних наукових конференцій.

Теоретичний аналіз документознавчої термінології здійснено у навчальному посібнику М.В. Комової [38], працях В.В. Бездрабко, С.Г. Кулешова, Г.М. Швецової-Водки, В.В. Шульгіної та ін.

Заслуговують підтримки публікації, що пов’язані з термінологією електронного документознавства В.В. Рудюка, М.Н. Цивіна Г.М. Швецової-Водки. На нашу думку, цей напрям у перспективі займе суттєве місце у дослідженнях документознавчої термінології. Варто відмітити безперечне значення для розвитку документознавчої термінології здобутків вітчизняного архівознавства, зокрема фундаментальних праць: «Українська архівна енциклопедія» та «Термінологічний словник з архівознавства».

Слід позитивно оцінити посилення уваги вітчизняних дослідників до здобутків зарубіжного документознавства. Зокрема, кандидатська дисертація і публікації В.В. Рудюка присвячені аналізу системи електронного документообігу у ФРН [78]. У кандидатській дисертації І.Е Антоненко [1] ґрунтовно проаналізовано зарубіжний досвід керування документацією та міжнародний стандарт із даної проблеми. У кандидатській дисертації О.А. Кравцової здійснено комплексний аналіз архівного порталу ЮНЕСКО та його інформаційно-документальних ресурсів [40].

Важливим напрямом розвитку вітчизняної науки про документ є галузеве документознавство, обґрунтоване М.С. Слободяником та практично реалізоване під його керівництвом у підготовці документознавців НАКККіМ [85, 92]. Найбільш активно розвиваються управлінське і юридичне документознавство.

Увагу дослідників привертає проблема класифікації управлінських документів [14, 53, 71]. Безумовне практичне значення у поєднанні з високим теоретичним рівнем мають публікації С.Г. Кулешова, присвячені перегляду Державного класифікатора управлінської документації [50]. У навчальних посібниках С.Г. Кулешова [53] і В.В. Бездрабко [14] у доступній для студентів формі викладені усталені знання з управлінського документознавства. Хочеться побажати авторам визначити співвідношення між управлінським документознавством і трактовкою науки про документ у радянському і сучасному російському документознавстві.

Юридичні документи тривалий час розглядались у межах досліджень із правознавства; зокрема у кандидатських дисертаціях. Ця ситуація почала змінюватися після появи публікацій і захисту кандидатської дисертації М.В. Вилегжаніної, яка здійснила комплексний аналіз нормативно-правових актів України [21].

Значна кількість навчальних посібників із даної проблематики зумовлена включенням документознавчих проблем правознавства до навчальних планів юридичних факультетів вишів України. Більшість посібників представляє зразки оформлення юридичних документів. Найбільш повно юридичне документування розглядається у навчальному посібнику А.В. Коржа [39]. Кандидатська дисертація та публікації Л.Г. Тупчієнко-Кадирової сприяють формуванню нового виду галузевої науки про документ – музичного документознавства [99]. Слід відзначити, що важливою особливістю галузевого документознавства є ґрунтовний аналіз особливостей змісту конкретної групи документів, що визначає їхню структуру і функції та особливості їхнього використання в системі професійних комунікацій. Це визначає перспективи розвитку як галузевого документознавства, так і інформаційної концепції науки про документ.

Розробка теорії документальних комунікацій є однією зі стрижневих проблем вітчизняного документознавства. У межах розв’язання цієї проблеми Г.М. Швецова-Водка

здійснила спробу формування ноокомунікаційної теорії документознавства. На нашу думку, запропонований підхід є перспективним, проте, на сучасному етапі автор лише починає його розробку. Вона також розглянула низку питань, присвячених теорії документальних комунікацій і місцю у цій теорії документа і книги [108-110].

Місце низки наук у системі комунікацій, а також теорії документальних комунікацій у структурі документознавства обґрунтував М.С. Слободяник [87-89, 93]. Значну увагу аналізу документа як засобу комунікацій приділяє С.Г. Кулешов [43, 48]. Проте, він не підтримує віднесення ВАК України документознавства до соціально-комунікаційних наук [43]. Українські фахівці приділяють значну увагу аналізу якісно нової системи комунікацій, що базуються на можливостях Інтернет-технологій. Ця проблематика найбільш ґрунтовно аналізується в публікаціях професора Л.Я. Філіпової [101-103], кандидатських дисертаціях А.М. Шелестової [116] та Ю.П. Якимюк [117]. Відзначимо, що подальший розвиток цього напрямку значною мірою визначає перспективи науки про документ і є необхідною умовою формування ноокомунікаційної теорії документознавства.

Питання теорії інформаційних, насамперед документальних потоків ґрунтовно проаналізовано в монографії та дисертації Д.В. Ланде [59, 60]. Галузевий зріз цієї проблеми, на прикладі історичної науки дослідила О.А. Політова [77]. Цілісне уявлення про дану проблематику дає навчальний посібник А.А. Соляник [94], дуже близький за змістом і структурою до відомого навчального посібника її вчителя Ю.М. Столярова.

Моніторинг документних потоків – предмет наукових зацікавлень О.В. Смаги. Аналіз потоку образотворчих документів здійснила М.Б. Шатрова. Проте, попри окремі успіхи цей напрям ще суттєво відстає від аналогічних наукових розвідок російських колег, які активно використовують результати аналізу галузевих потоків не лише для розробки стратегії інформаційного забезпечення науки, а й для прогнозування її розвитку, аналізу ефективності діяльності окремих дослідників і наукових шкіл. На мою думку, ця проблематика має стати однією з центральних у документознавчих дисертаційних дослідженнях.

У цілому аналіз цього напряму досить переконливо свідчить про суттєві теоретико-методологічні здобутки українських документознавців та широту проблематики їхніх наукових розвідок.

Пріоритетним напрямом документознавства є дослідження присвячені комплексному аналізу документа. Він включає також проблеми теорії та історії документа; організаційно-розпорядчу документацію та спеціальні види документів, їх стандартизацію та уніфікацію. Проблеми теорії документа ґрунтовно розглядаються у монографіях В.В. Бездрабко [6] і С.Г. Кулешова [ 44, 45], підручнику Н.М. Кушнаренко [54]. Основи загальної теорії документа викладені у монографії російського вченого Е.О. Плешкевича; та його численних публікаціях в українських виданнях. Підходи до формування загальної теорії документа викладені у публікаціях М.С. Слободяника [84] та Г.В. Швецової-Водки [108]. Значну увагу приділяють українські документознавці проблемі класифікації документів. Найбільш повно вона розглядається у фундаментальних працях С.Г. Кулешова [44, 45, 52], Н.М. Кушнаренко [54], Г.В. Швецової-Водки [108, 110].

Збереженню документів присвячені публікації Л.А. Дубровіної [28, 29]. Переліки документів розглядаються у кандидатській дисертації С.В. Сельченкової [83]. Місце документа в системі державного управління ґрунтовно проаналізовано у кандидатській дисертації В.Т. Савицького [79]. Навчальна документація в сучасному університеті проаналізована у кандидатській дисертації А.М. Шелестової [116]. Аналіз стану досліджень із даної проблематики дозволяє стверджувати, що в українському документознавстві створена необхідна база для формування загальної теорії документа.

Значну увагу дослідників привертає історія документа. Найбільш повно вона висвітлена у докторській дисертації О.А. Купчинського. Ґрунтовний аналіз цієї проблеми здійснено у монографії В.В. Бездрабко. Аналіз документа як історичного джерела здійснив С.Г. Кулешов. Історичний аналіз документів ХVІІІ-ХІХ ст. на прикладі Чернігівської губернії здійснено у кандидатській дисертації та публікаціях Н.О. Леміш [61]. На історії експертизи цінності документів та укладанні їхніх переліків в Україні зупинялася С.В. Сельченкова [82, 83]. Проте, попри всі відзначені здобутки, фундаментальні розробки, присвячені історії документів, в Україні практично відсутні. На нашу думку, при підготовці таких робіт доцільно користуватися не лише історико-документознавчим аналізом, а й використовувати можливості теорії соціальних комунікацій.

Організаційно-розпорядча документація найбільш ґрунтовно розглянута в роботах Г.В. Беспянської та О.М. Загорецької. Відзначимо, що вагома частина публікацій, присвячена цій проблемі, значною мірою відображена в розділі покажчика – «Управлінське документознавство». О.М. Пазинич уперше ґрунтовно проаналізувала специфічний вид документів – дипломатичні листи [67]. Значна кількість спеціальних видів документів розглянута в Українській архівній енциклопедії С.Г. Кулешовим.

Порівняльний аналіз спеціального і галузевого документознавства дозволяє стверджувати, що спеціальне вивчає основні види документів, а галузеве аналізує документи за змістовою ознакою. Це положення суттєво впливає на зміст сучасної структури документознавства. Значну увагу дослідників привертає проблема стандартизації та уніфікації. Стандарти у сфері діловодства найбільш активно розглядає О.М. Загорецька [31]. Міжнародний стандарт із керування документацією ґрунтовно вивчають І.А. Антоненко [1], В.В. Бездрабко [6], В.В. Добровольська [27], О.М. Тур [100]. Проблема уніфікації документів постійно знаходиться в центрі уваги С.Г. Кулешова [51, 53].

Останніми роками українські документознавці почали вивчати проблему керування документацією. Але основну увагу дослідників і досі привертає питання теорії, історії та організації діловодства, організації та технології документування; спеціального діловодства. Проблеми керування документацією у країнах дальнього зарубіжжя репрезентовані у кандидатських дисертаціях І.Е. Антонеко [1] та В.В. Рудюка [78]. Значну увагу приділяють дослідники аналізу міжнародного стандарту з цієї проблеми [1, 100] та Національного стандарту України з керування документаційними процесами [27]. Слід відзначити неправомірність вільної трактовки назви вітчизняного стандарту, при тому що його текст в основному є перекладом міжнародного; а зроблені упорядниками національного стандарту відхилення свідчать, насамперед, про недостатню дослідженість проблеми керування документацією в Україні. Проте, вітчизняні дослідники у низці публікацій здійснили плідну спробу розробки методологічних засад вивчення керування документацією. Цій складній проблемі присвячені оригінальні публікації Г.Г. Асєєва [4], В.В. Добровольської [28], В.В. Рудюка [78].

Теоретичні проблеми діловодства розглянуті в монографії та кандидатській дисертації В.Т. Савицького [79, 80]; кандидатських дисертаціях О.М. Загорецької [31], Ю.І. Палехи [72], І.О. Петрової [75], С.В. Сельченкової [83]. Діловодство як об’єкт документознавства ґрунтовно розглядають В.В. Бездрабко та С.Г. Кулешов. Побудову оригінальної інформаційної моделі діловодних процесів здійснила Т.Г. Білова [17]. Теоретичні аспекти діловодства ґрунтовно розглянуті у працях В.Т. Савицького [78-80]. Дискусійний характер мають праці Ю.І. Палехи, що присвячені проблемі культури діловодства [72]. Питання теорії діловодства розглядаються також в окремих підручниках і навчальних посібниках Г.В. Беспянської [15, 16], Н.І. Гончарової [25], М.В. Комової [37], С.В. Сельченкової [81, 82]. Проте, незважаючи на окремі здобутки більшість публікацій із діловодства мають яскраво виражений прикладний характер. Викликає сумнів і правомірність базового терміна, який виглядає як невдала «калька» з російської мови. До речі, наші російські колеги вже досить давно використовують на законодавчому і фаховому рівнях термін «документаційне забезпечення управління», який є більш вдалим. Але майбутнє, на моє переконання, за поняттям «керування документацією», яке вже майже 200 років має міжнародне визнання і закріплене у міжнародних стандартах.

Питання історії діловодства розглядають О.А. Купчинський, Н.О. Леміш, Ю.І. Палехою, І.Л. Синяк та ін. Слід відзначити, що представлений у низці публікацій емпіричний матеріал історичної спрямованості дає підстави для внесення пропозицій щодо підготовки узагальнюючої монографії та підручника з історії діловодства в Україні.

Яскраво виражену практичну значущість мають публікації з організації діловодства. Найбільш повно і вдало ця проблематика представлена у монографії В.Т. Савицького [80]. Серед найважливіших питань організації діловодства: раціоналізація діловодства, розробка номенклатури справ. Заслуговує на увагу пропозиція Ю.І. Палехи щодо керування діловодною службою [73]. Публікації з «Організації та технології документування» мають яскраво виражений організаційно-методичний характер. Приємним винятком є монографії та кандидатська дисертація, присвячені аналізу стану цієї проблеми у сфері економіки [19, 20].

Характерною особливістю даної проблематики є її докладний виклад у навчальних виданнях. Із проблематики «Спеціального діловодства» найбільш повно представлені публікації, що присвячені діловодству у банківських установах, органах місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів; та опрацюванню організаційно-розпорядчих документів. Серед цих публікацій виділяються роботи І.В. Добрелі з банківського діловодства; праці Т.В. Іванової, Л.П. Піддубної, І.О. Петрової присвячені діловодству в органах місцевого самоврядування. Проблеми кадрового діловодства знайшли найбільш повне розкриття у виданнях монографічного типу та навчальних виданнях.

Привертають увагу публікації з даної проблематики Г.В. Беспянської, О.М. Загорецької, Ю.І. Палехи. Переважна більшість навчальних посібників підготовлено у царині діловодства. Значний внесок у теорію діловодства роблять навчальні посібники Г.В. Беспянської [15, 16], М.В. Комової [37], С.В. Сельченкової [83]; привертає увагу навчальний посібник Н.І. Гончарової, присвячений документаційному забезпеченню менеджменту [25]. Позитивним, із дидактичної точки зору, є оснащення багатьох навчальних посібників із загального, спеціального і галузевого діловодства зразками оформлення документів, які представлені як частина посібника, або як окреме видання. Проте, чимало таких зразків відрізняються від чинних в Україні стандартів, що негативно відбивається на рівні підготовки майбутніх фахівців. Тому нагальним завданням професійної спільноти є проведення фахової експертизи навчальних видань та відображення її результатів. Така робота дозволить рекомендувати для використання у навчальному процесі кращі посібники; а також позбавить недобросовісних авторів можливості калькувати російські навчальні посібники.

Аналіз даної проблеми переконливо свідчить про посилення уваги фахівців до підготовки навчальних видань. Надалі слід зробити рішучий крок спрямований на перехід від кількості до якості підручників і навчальних посібників.

Слід відзначити, що українські фахівці досить активно реагують на навчальні видання та публікації колег, але лише у незначній кількості публікацій відбувається дискусія між рецензентом і автором. Поза активним обговоренням професійної спільноти залишається «виняткова продуктивність» окремих авторів навчальних посібників. Наприклад, після закінчення 2008 р. магістратури НАКККіМ Н.О. Леміш не лише надто оперативно 2009 р. захистила кандидатську дисертацію, а й почала видавати навчальні посібники. Зокрема, 2008 р. вона спільно з доцентом Ю.І. Палехою видала навчальний посібник «Загальне документознавства» обсягом 393 сторінки, 2009 р. «Організація загального діловодства» обсягом 458 сторінок. 2011 р. названі автори видають посібник «Історія діловодства» обсягом 324 сторінки. До того ж, 2010 р. Ю.І. Палеха видав одноосібний навчальний посібник «Документування в підприємницькій сфері (зі зразками сучасних документів)» обсягом 512 сторінок. Відзначимо, що жодна з вищевказаних дисциплін не включена до стандарту освіти за спеціальністю «документознавство та інформаційна діяльність», і це дозволяє їх увести лише у вибіркову частину навчального плану, а також має відбиватися на тиражі й обсязі навчального посібника. У цей само час Ю.І. Палеха видає навчальні посібники з іншої проблематики – «менеджменту» та «іміджеології». Вважаю, що «технологію» та професійні результати такої «виняткової продуктивності» слід серйозно обговорити у фаховому загалі.

Стрімкий розвиток електронних документів є важливою ознакою формування інформаційного суспільства. Цей процес об’єктивно зумовлює формування нового напряму науки про документ – електронного документознавства; важливими складовими якого є електронний документообіг, автоматизація діловодних процесів; електронні документні ресурси та їхні представлення у мережі Інтернет.

Теоретичні засади електронного документознавства найбільш ґрунтовно репрезентовані у

фундаментальних монографіях і докторських дисертаціях Д.В. Ланде [59, 60] та О.А. Нестеренко [65]. Теоретико-методологічні аспекти цієї проблеми представлені у публікаціях В.Ю. Болдовського [18], Ю.С. Ковтанюка [36], С.Г. Кулешова [42], В.В. Рудюка [78]. В центри уваги цих та інших дослідників загальнотеоретичні проблеми електронного документознавства, аналіз і класифікація електронних документів.

Теоретико-методологічні проблеми електронного документообігу розглядаються у кандидатській дисертації Т.Г. Білової [17] та ґрунтовних навчальних посібниках професора Г.Г. Асєєва [2, 3]. Більшість публікацій відображають технологічні питання електронного документообігу. Цьому аспекту даної проблеми присвячено низку кандидатських дисертацій [17, 78, 116, 117]. Документознавча складова цієї проблематики найбільш повно представлена в роботах Г.О. Перехрест, Л.Я. Філіпової, Ю.П. Якимюк.

Теоретико-методологічні проблеми автоматизації діловодства розглядають професор В.М. Шейко [114] та перспективна дослідниця О.В. Лаба [58]. Слід відзначити, що мірою активізації використання електронного цифрового підпису, суттєво зросте кількість і поліпшиться якість досліджень у царині електронного документознавства в цілому та електронного документообігу й автоматизації діловодних процесів зокрема. Електронні документні ресурси та їхні представлення в мережі Інтернет розглядається у низці кандидатських дисертацій. Серед них слід виділити роботи А.А. Кисельової, яка ґрунтовно проаналізувала веб-сайт Держкомархіву України [34], та О.А. Кравцової, яка комплексно вивчила архівний портал ЮНЕСКО [40]. Л.А. Чекмарьова вперше дослідила веб-сайти обласних державних адміністрацій України [105]. Комплексний підхід до аналізу інформаційних ресурсів архівів і бібліотек України представлено у ґрунтовній статті академіка НАН України О.С. Онищенка [66]. Інтернет-ресурси органів державної влади представлені Я.О. Чепуренко [106]. Оригінальний порівняльний аналіз університетських веб-сайтів здійснено у кандидатській дисертації А.М. Шелестової [116]. Можна прогнозувати, що у недалекому майбутньому аналіз інформаційних ресурсів мережі Інтернет у цілому та її українського сегмента зокрема, стане одним із пріоритетних напрямів документознавчих досліджень.

Формування документознавчої професіології є важливим показником зростання рівня науки про документ. Як складові цієї проблеми ми розглядаємо також питання безперервної документознавчої освіти і викладання спеціальних дисциплін.

Проблема документознавчої професіології найбільш повно представлена у кандидатській дисертації, довіднику Г.Д. Малик і кандидатській дисертації та публікаціях Н.С. Назаренко. Показово, що при дослідженні даної проблематики ці фахівці кваліфіковано використали пізнавальні можливості розповсюдженого у сучасній педагогіці вищої школи компетентісного підходу. Цей підхід досить кваліфіковано використовується у низці публікацій.

Найбільш ґрунтовно теоретичні проблеми документознавчої професіології розкриті у публікаціях професора О.В. Матвієнко та С.В. Мельника. Варто зазначити, що підвищення ефективності дослідження документознавчої професії неможливе без розв’язання низки проблем теорії та методології документознавства.

Українські документознавці нагромадили суттєвий досвід підготовки і підвищення кваліфікації фахівців. У даній проблематиці слід виділити роботи О.В. Матвієнко [62], Н.А. Гайсинюк [24] та Л.І. Демчини [26]. Теоретичним проблемам розвитку вищої освіти присвячені ґрунтовні публікації В.В. Бездрабко [7]; Г.В. Власової [23], В.М. Шийко і Н.М. Кушнаренко [115], М.С. Слободяника [86, 92]. Інформаційно-комунікаційна складова підготовки майбутніх документознавців розглядається Л.Я. Філіповою [102].

Цікавий досвід вишів із підготовки документознавців висвітлено у публікаціях О.Б. Виноградової [23], Л.В. Квасюк [33], М.І. Крулькевича [41], А.А. Соляник [95], В.М. Шейко [115]. Певне заперечення викликає спроба представити документологічну складову

як якісно новий рівень розвитку бібліотечної освіти [26, 56]. Адже в бібліотечному фондознавстві традиційно розглядаються всі види документів, що входять до структури бібліотечних фондів. На нашу думку, сучасна бібліотечна освіта має розвиватися на основі інформаційного підходу та враховувати творчі здобутки документознавства.

Система підвищення кваліфікації документознавців розглядається у цікавих публікаціях І.А. Іванченко та В.П. Купченко.

Значну увагу приділяють українські документознавці вдосконаленню викладання спеціальних дисциплін. Сутність і зміст низки важливих спеціальних дисциплін розглядає О.Б. Виноградова, Н.М. Кушнаренко та інші фахівці. Переважна більшість робіт з цієї проблематики відображає значний досвід, нагромаджений багатьма викладачами різних вишів України. Можна констатувати наявність значної джерельної бази для теоретичного аналізу проблеми викладання документознавчих дисциплін.

Фахові документознавчі видання стають самостійним об’єктом дослідження. Зокрема, В.В. Бездрабко докладно аналізує навчальні видання [6, 7, 12] та фахові часописи [6, 11]. Фахівці активно відреагували на п’ятиріччя журналу «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» [11, 76, 88, 90, 112]. Щорічно діяльність даного часопису аналізується в публікаціях його головного редактора М.С. Слободяника. Заслужену увагу дослідників привертає і видання УНДІАСД «Студії з архівної справи та документознавства». На жаль, інші документознавчі видання висвітлені лише у поодиноких публікаціях.

Враховуючи важливість фахової періодики для розвитку документознавства, вважаю доцільним запропонувати колегам – головним редакторам – підводити підсумки діяльності їхніх видань та пропонувати перспективну проблематику публікацій наступного року. Такі публікації авторитетних учених стануть важливими історіографічними фактами розвитку українського документознавства.

В українському документознавстві формується новий напрям, пов’язаний із дослідженнями внеску відомих вчених у розвиток науки про документ. Безумовним лідером цього напряму є В.В. Бездрабко. Вона здійснила ґрунтовний аналіз наукового доробку С.Г. Кулешова, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяника, Г.В. Швецової-Водки та узагальнила одержані результати не тільки у численних публікаціях, а й на монографічному рівні [6, 8]. Публікації В.В. Бездрабко відрізняються глибоким аналізом наукового доробку відомих учених; коректністю полеміки; об’єктивним аналізом внеску колег у розвиток науки про документ. Новим для документознавства жанром є видання вибраних праць М.С. Слободяника [84]. Ця книга включає основні публікації автора з документознавства, бібліотекознавства, теорії соціальних комунікацій. Друга частина видання включає аналіз праць М.С. Слободяника та публікації про нього. З цих робіт виділяється ґрунтовний бібліометричний аналіз його творчості, здійснений О.М. Кобелєвим [35]. Ювілеї провідних українських документознавців стимулювали значну кількість публікацій. Зокрема, у публікаціях проаналізована творчість С.Г. Кулешова, науковий доробок Н.М. Кушнаренко, документознавчі здобутки М.С. Слободяника, Г.М. Швецової-Водки, К.Т. Селіверстової. Сподіваюся, що надалі кількість фахівців, яким будуть присвячені спеціальні публікації суттєво зросте.

Значну роль у розвитку документознавства відіграють професійні форуми, які постійно відбуваються в Україні. Організаторами цих форумів є відомі вчені: В.М. Андрієнко, В.В. Бездрабко, М.С. Слободяник, В.Г. Спрінсян. Найбільше відображення у публікаціях знайшли міжнародна наукова конференція «Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики», яка вже вісім раз відбулася в НАКККіМ; та міжнародний семінар з документознавчої термінології, який 5 разів було організовано у КНУКіМ. Слід відзначити високу оцінку цих форумів знаним російським документознавцем Є.О. Плешкевичем. Можна передбачити подальше планомірне і глибоке висвітлення результатів документознавчих форумів на сторінках фахових видань.

Сподіваюся, що дана стаття започаткує серію публікацій, присвячених аналізу перспективних тенденцій розвитку вітчизняного документознавства.  

Використана література

1. АНТОНЕНКО І.Є. Керування документацією за кордоном: історія, законодавство,

теоретичні основи та технології : автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.10 / І.Є. Антоненко. – К., 2005. – 20 с.

2. АСЕЕВ Г.Г. Информационные технологии в документоведении : учеб. пособ. / Г.Г. Асеев, В.Н. Шейко. – Х. : ХГИК, 1997. – 290 с.

3. АСЕЕВ Г.Г. Электронный документооборот : учеб. для студ. высш. учеб. заведений / Г.Г. Асеев. – К. : Кондор, 2007. – 500 с.

4. АСЄЄВ Г. Концептуальні підходи до проблем управління документацією / Г.Г. Асєєв // Вісн. Книжк. палати. – 2006. – № 11. – С. 25-28; 2008. – № 5. – С. 25-27.

5. БЕЗДРАБКО В.В. Від діловодства до керування документаційними процесами: із досвіду термінологічних означень та розрізнення значень / В.В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. – К., 2009. – Вип. 3. – С. 13-23.

6. БЕЗДРАБКО В.В. Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучасний розвиток : [монографія] / В.В. Бездрабко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К. : Четверта хвиля, 2009. – 720 с.

7. БЕЗДРАБКО В.В. Документознавча освіта в Україні : становлення, сучасний стан і перспективи / В.В. Бездрабко // Гілея : наук. вісн. – 2009. – Вип. 20. – С. 173-186.

8. БЕЗДРАБКО В.В. Історіографічні ескізи з документознавства, або Персональний текст про персональні тексти : монографія / В.В. Бездрабко. – К. : Четвер. хвиля, 2010. – 206 с.

9. БЕЗДРАБКО В.В. Історія науки про документ, або відкриття відомого : [монографія] / В.В. Бездрабко. – К. : Четверта хвиля, 2011. – 295 с.

10. БЕЗДРАБКО В.В. Модерна «документологічна дискусія» у документознавстві або про роль особи й об’єктивної реальності у науці / В.В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Ін-т держ. упр. і права. – К., 2008. – Вип. 2. – С. 9-37.

11. БЕЗДРАБКО В.В. Модерний факт документознавчої «часописної науки» : [історія і зміст часопису «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» ] / В.В. Бездрабко // Бібл. планета. – 2009. – № 1. – С. 17-20.

12. БЕЗДРАБКО В.В. Становлення і розвиток документознавства в Україні (друга половина XX – початок XXI ст.) : автореф. дис. ... д-ра іст. наук : 27.00.02 / В.В. Бездрабко ; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського НАН України. – К., 2010. – 36 с.

13. БЕЗДРАБКО В.В. Термінологічні студії у сучасному вітчизняному документознавстві (1990-і – початок 2000-х рр.) / В.В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. – К., 2007. – Вип. 1. – С. 7-45.

14. БЕЗДРАБКО В.В. Управлінське документознавство : навч. посіб. / В.В. Бездрабко. – К. : Четверта хвиля, 2006. – 208 с.

15. БЕСПЯНСЬКА Г.В. Діловодство : навч. посіб. для дистанц. навч. / Г.В. Беспянська. – К. : Ун-т «Україна», 2007. – 480 c

16. БЕСПЯНСЬКА Г.В. Справочинство : навч. посіб. для дистанц. навч. / Г.В. Беспянська ; наук. ред. В.В. Бездрабко ; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». – [б. м.] : Ун-т «Україна», 2006. – 489 с.

17. БІЛОВА Т.Г. Моделі та інформаційна технологія процесів документообігу в системах організаційного управління : автореф. дис. … канд. техн. наук : 05.13.06 / Т.Г. Білова; Нац. техн. ун-т «Харків. політех. ін-т». – Х., 2009. – 19 с.

18. БОЛДОВСЬКИЙ В.Ю. Життєвий цикл онлайнового документа // Вiсн. Книжк. палати. – 2005. – № 8. – С. 30-33 ; Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 2. – С. 7-12.

19. БУТИНЕЦЬ Т.А. Документування господарських фактів: теорія, методологія, комп'ютеризація : монографія / Т.А. Бутинець ; ред. Є.В. Мних ; Житомир. Інж.-техн. ін-т. – Житомир : [ЖІТІ], 1999. – 411 с.: рис., табл.

20. БУТИНЕЦЬ Т.А. Документування в системі бухгалтерського обліку: теорія і методологія : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.06.04. / Т.А. Бутинець ; Ін-т аграр. економіки Укр. акад. аграр. наук. – К., 2001. – 21 с.

21. ВИЛЕГЖАНІНА М.В. Нормативно-правові акти в комунікаційному середовищі сучасної України : автореф. дис. ... канд. наук із соціал. комунікацій : 27.00.02 / М.В. Вилегжаніна ; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2011. – 18 с.

22. ВИНОГРАДОВА О.Б. Науково-методичні засади навчальної дисципліни «Діловодство» / О.Б. Виноградова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 1. – С. 65-68.

23. ВЛАСОВА Г.В. Проблеми і перспективи підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності / Г.В. Власова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2004. – № 1. – С. 13-15.

24. ГАЙСИНЮК Н.А. Педагогічні засади підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 07.00.08 / Н.А. Гайсинюк ; Київ. нац. ун-т культури і мистец. – К., 2003. – 23 с.

25. ГОНЧАРОВА Н.І. Документаційне забезпечення менеджменту : навч. посіб. / Н.І. Гончарова ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – К. : Центр навч. л-ри, 2006. – 260 с.

26. ДЕМЧИНА Л. І. Вища бібліотечно-інформаційна освіта в сучасній Україні : формування документологічної складової : автореф. дис. канд. наук з соціальних комунікацій : спец. 27.00.03 «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство» / Л.І. Демчина ; Харк. держ. академія культури. – X., 2008. – 20 с. 27. ДОБРОВОЛЬСЬКА В.В. Вітчизняний стандарт як база формування розвитку системи керування документацією в Україні / В.В. Добровольська // Бібліотекознавство. Доку-ментознавство. Інформологія. – 2010. – № 1. – С. 18-24.

28. ДОБРОВОЛЬСЬКА В.В. Проектування системи керування документацією у сфері культури / В.В. Добровольська // Моделювання регіональної економіки : зб. наук. пр. – Івано-Франківськ, 2011. – № 2 (18). – С. 269-274.

29. ДУБРОВІНА Л.А. Збереження та використання документів у бібліотеках і архівах: функціональний аспект протиріччя та його наслідки / Л.А. Дубровіна // Бібліотекозавство. Документознавство. Інформологія. – 2006. – № 2. – С. 14-19.

30. ДУБРОВІНА Л.А. Методологічні засади історичних досліджень в бібліотекознавстві та документознавстві: базові принципи і поняття / Л.А. Дубровіна // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 1. – С. 22-29.

31. ЗАГОРЕЦЬКА О.М. Нормативне та науково-методичне забезпечення організації діловодства в Україні у другій половині XX – на початку XXI ст.: автореф. дис. … канд. іст. наук / О. М. Загорецька; Укр. НДІ архів. справи та документознавства. – К., 2005. – 16 с.

32. ЗАГОРЕЦЬКА О.М. Стандартизація в галузі справочинства в Україні: невирішені проблеми / О.М. Загорецька, С.Г. Кулешов, Л.В. Кузнєцова // Архіви України. – 2001. – № 1/2. – С. 11-20.

33. КВАСЮК Л.В. Практичний компонент підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності / Л.В. Квасюк // Наук. зап. – Острог : Вид-во нац. ун-ту «Острозька академія», 2010. – Вип. 2. – С. 186-193. – (Сер.: Культура та соціальні комунікації).

34. КИСЕЛЬОВА А.А. Архівні ресурси України в глобальній інформаційній мережі: види, доступ, перспективи : автореф. дис... канд. іст. наук : 07.00.10 / А.А. Кисельова; Держ. ком. арх. України, Укр. НДІ арх. справи та документознавства. – К., 2005. – 19 с.

35. КОБЄЛЄВ О. М. Біобібліометричний аналіз наукової діяльності М. С. Слободяника / О.М. Кобєлєв // Слободяник М.С. Бібліотека. Документ. Комунікації: вибрані праці. – К. : Ліра-К, 2010. – С. 218-230.

36. КОВТАНЮК Ю. Електронний документ як об’єкт дослідження електронного документознавства / Ю. Ковтанюк // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. / Київ. Нац. ун-т культури і мистецтв. – К. : Четверта хвиля, 2011. – Вип. 5. – С. 237-243.

37. КОМОВА М.В. Діловодство: навч. посіб. для студ. / М.В. Комова. – Л. : Тріада плюс, 2009. – 220 с.

38. КОМОВА М.В. Документознавча термінологія : навч. посіб. для студ. спец. «Документознавство та інформаційна діяльність» / М.В. Комова. – Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2003. – 167 с.

39. КОРЖ А.В. Документознавство. Зразки документів праводілової сфери : навч. посіб. / А.В. Корж. – 3-тє вид. – К. : КНТ, 2009. – 316 с.

40. КРАВЦОВА О.А. Архівний портал ЮНЕСКО: засади створення, структура, інформаційний ресурс : автореф. дис. … канд. іст. наук / О.А. Кравцова; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистец. – К., 2009. – 19 с.

41. КРУЛЬКЕВИЧ М.І. Про підготовку магістрів з і спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» / М.І. Крулькевич // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 3. – С. 43-45.

42. КУЛЕШОВ C.Г. Відбір веб-ресурсів для зберігання в Центральному державному електронному архіві України як наукова проблема / С.Г. Кулешов // Документознавсто. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність : проблеми науки, освіти, практики : матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 20-22 трав. 2008 р. / Держ. акад. керів. Кадрів культури і мистецтв. – К., 2008. – С. 86-88. 43. КУЛЕШОВ C.Г. Деякі міркування щодо віднесення наукової спеціальності «документознавство, архівознавство» до галузі науки «соціальні комунікації» / С.Г. Кулешов // Архіви України. – 2008. – № 3/4. – С. 100-105.

44. КУЛЕШОВ С.Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія, типологічні схеми / С.Г. Кулешов ; Укр. акад. інформатики. – К. : УкрІНТЕІ, 1995. – 190 с.

45. КУЛЕШОВ С.Г. Документознавство : Історія. Теоретичні основи / С.Г. Кулешов. – К. : 2000. – 162 c.

46. КУЛЕШОВ С.Г. Документологія як навчальний курс та наукова дисципліна / С.Г. Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. – 2006. – Т. 14. – С. 58-61.

47. КУЛЕШОВ С.Г. З історії документознавства в Україні / С.Г. Кулешов // Студії з архів. справи та документознавства. – 2008. – Т. 16. – С. 73-84.

48. КУЛЕШОВ С.Г. Концепції документа як засобу соціальних комунікацій / С.Г. Кулешов // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. – 1999. – Вип. 1: Бібліотекознавство. Документознавство. Інформатика. – С. 81-88.

49. КУЛЕШОВ С.Г. Новий погляд на структуру документознавства / С.Г. Кулешов // Вісн. Книжк. палати. – 2003. – № 10. – С. 24-27.

50. КУЛЕШОВ С. Проект «Концепції перегляду структури та змісту Державного класифікатора управлінської документації (ДКУД, ДК 010-98) / С. Кулешов, О. Загорецька // Студії з архів. справи та документознавства. – 2010. – Т. 18. – С. 53-60.

51. КУЛЕШОВ С.Г. Проект концепції розвитку документознавства в Україні (матеріал до обговорення) / С. Г. Кулешов // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвід. зб. наук. пр. – К., 2007. – Вип. 9. – С. 80-100.

52. КУЛЕШОВ С.Г. Типологія наукових документів: історія та сучасний стан : автореф. дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.08 / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського – К., 1997. – 46 с.

53. КУЛЕШОВ С.Г. Управлінське документознавство : навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури і мистец. / С.Г. Кулешов. – К., 2003. – 58 с.

54. КУШНАРЕНКО Н.Н. Документоведение: учеб. для студ. вузов культуры / Н.Н. Кушнаренко. – 8-е изд., стер. – К. : Знання, 2008. – 459с. – (Серия «Высшее образование XXI века»).

55. КУШНАРЕНКО Н. М. Загальнонаукові методи документологічних досліджень / Н.М. Кушнаренко // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2006. – № 3. – С. 72-80.

56. КУШНАРЕНКО Н.М. Новий етап інституалізації науки про документ / Н.М. Кушнаренко // Студії з архів. справи та документознавства. – К., 2004. – Т. 12. – С. 126-130.

57. КУШНАРЕНКО Н.М. Формування системи загальних та часткових законів документології як наукової дисципліни / Н. М. Кушнаренко // Вісн. Харк. держ. акад. культури: зб. наук. пр. – Х., 2007. – Вип. 21. – С. 101-108.

58. ЛАБА О. З досвіду впровадження електронного діловодства на підприємстві ВАТ «Івано-Франківське ОПАС-12699» / О. Лаба // Студії з архів. справи та документознавства. – 2010. – Т. 18. – С. 80-85.

59. ЛАНДЕ Д.В. Основнi теорiї та технологiї iнтеграцiї iнформацiйних потокiв в інтернет-просторi : автореф. дис. ... д-ра техн. наук : 05.13.06 / Д.В. Ланде ; НАН України, Iн-т проблем реєстрації iнформацiї. – К., 2006. – 35 с.

60. ЛАНДЕ Д.В. Основы интеграции информационных потоков / Д.В. Ланде. – К. : Iнженiринг, 2006. – 240 с.

61. ЛЕМІШ Н.О. Організація діловодства в органах державної влади Чернігівської губернії (1802-1856 рр.) : автореф. дис.... канд. іст. наук: 27.00.02. / Н.О. Леміш; Укр. НДІ архів. справи та документознавства. – К., 2009. – 17 с. 62. МАТВІЄНКО О.В. Документознавча професіологія : проблеми і перспективи / О.В. Матвієнко // Вісн. Книжк. палати. – 2007. – № 5. – С. 30-32.

63. НИЗОВОЙ Н.А. Кого защищает и за что и как борется «главный документолог»? (к завершению «одной дискуссии») / Н.А. Низовой // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2008. – № 2. – С. 75-87.

64. НАЗАРЕНКО Н.С. Формування комунікативної компетентності майбутніх документознавців у процесі вивчення гуманітарних дисциплін : автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Н.С. Назаренко ; Ін-т вищої освіти АПН України. – К., 2008. – 20 с.

65. НЕСТЕРЕНКО О.В. Теоретичні та методологічні основи побудови автоматизованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади : автореф. дис. ... д-ра техн. наук : 05.13.06 / О.В. Нестеренко; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – К., 2006. – 41 с.

66. ОНИЩЕНКО О.С. Документально-інформаційні ресурси архівів та бібліотек – спільна база для розвитку науки, освіти, культури / О.С. Онищенко // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвід. наук. зб. : Вип. 4: Студії на пошану Руслана Пирога. – К. : [Б.в.], 2001. – С. 163-173.

67. ПАЗИНИЧ О.М. Функціонально-структурні особливості текстів дипломатичного листування : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.15 / О.М. Пазинич; НАН України. Ін-мовознав. ім. О.О. Потебні. – К., 2001. – 20 с.

68. ПАЛЕХА Ю.І. Документування в підприємницькій сфері (зі зразками сучасних документів) : навч. посіб. для вищ. навч. закл. / Ю.І. Палеха. – К. : Ліра-К. – 2010. – 512 с.

69. ПАЛЕХА Ю.І. Загальне документознавство : навч. посіб. / Ю.І. Палеха, Н.О. еміш. – К. : Ліра-К, 2008. – 393 с.

70. ПАЛЕХА Ю.І. Історія діловодства : навч. посіб. для вищ. навч. закл. / Ю. Палеха, Н. Леміш. – К. : Ліра-К, 2011. – 324 с. : рис., табл., фотогр. – (Бібліотечка документознавця).

71. ПАЛЕХА Ю.І. Класифікація управлінських документів в організації / Ю.І. Палеха // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвід. зб. наук. праць. – 2007. – Вип. 9. – С. 100-109.

72. ПАЛЕХА Ю.І. Культура діловодства в сучасних установах України: становлення, технологія, організація, керування : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.10 / Ю.І. Палеха; України; Укр. НДІ архів. справи та документознавства. – К., 2005. – 18 с.

73. ПАЛЕХА Ю.І. Організація загального діловодства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Ю.І. Палеха, Н.О. Леміш. – К. : Ліра-К, 2009. – 458 с.

74. ПАПАКІН Г.В. Чи потрібна документознавча герменевтика, або про розширення наукового інструментарію документознавства / Г.В. Папакін // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2010. – № 4. – С. 14-21.

75. ПЕТРОВА І.О. Документаційне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку : автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.10 / І.О. Петрова; Держ. ком. архівів України, Укр. НДІ архів. справи та документознавства. – К., 2008. – 19 с.

76. ПЛЕШКЕВИЧ Е.А. Юбилей журнала «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» / Е.А. Плешкевич // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2009. – № 1. – С. 24-25.

77. ПОЛІТОВА О.А. Вторинна документальна інформація з історії України в бібліографічних посібниках і архівних довідниках 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 27.00.02 / О.А. Політова ; Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2009. – 19 с.

78. РУДЮК В.В. Система керування електронною документацією у Федеративній Республіці Німеччина (1990-2006 рр.) : автореф. дис… канд. іст. наук : 27.00.02 / В.В. Рудюк ; Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2008. – 19 с.

79. САВИЦЬКИЙ В.Т. Документаційне забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування України: автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / В.Т. Савицький; Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Л., 2006. – 20 с.

80. САВИЦЬКИЙ В.Т. Документаційне забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування України : монографія / В.Т. Савицький ; за ред. В.М. Олуйка. – К., 2008. – 324 с.

81. СЕЛЬЧЕНКОВА С.В. Діловодство: практ. посіб. / С.В. Сельченкова. – К. : Інкунабула, 2009. – 480 с.

82. СЕЛЬЧЕНКОВА С.В. Експертиза цінності управлінських документів: історія, теорія, методика : наук.-метод. посіб. / С.В. Сельченкова, К.Т. Селіверстова ; Укрдержархів, УНДІАСД. – К. ; Рівне, 2011. – 170 с.

83. СЕЛЬЧЕНКОВА С.В. Переліки документів у діловодстві: історія, класифікація, концептуальні та методичні засади підготовки : автореф. дис... канд. іст. наук : 07.00.10 / С.В. Сельченкова; Держ. ком. архів. України. Укр. НДІ архів. справи та документознавства. – К., 2005. – 20 с.

84. СЛОБОДЯНИК М.С. Бібліотека. Документ. Комунікації: вибрані праці / М.С. Слободяник ; уклад. О.Г. Кириленко, наук. ред. В. Г. Чернець. – К. : Ліра-К., 2010. – 308 с.

85. СЛОБОДЯНИК М.С. Галузеве документознавство: перспективні напрями досліджень / М.С. Слободяник // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність : проблеми науки, освіти, практики : зб. матеріалів ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 17-18 трав. 2005 р. – К. : [Б.в.], 2005. – С. 5-8.

86. СЛОБОДЯНИК М.С. Дискуссия должна стать конструктивной / М.С. Слободяник // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2008. – № 2. – С. 98-100.

87. СЛОБОДЯНИК М.С. Документологія: Зміст. Перспективи / М.С. Слободяник // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2004. – № 4. – С. 4-9.

88. СЛОБОДЯНИК М.С. До питання структуризації комунікаційних наук / М.С. Слободяник // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2006. – № 2. – С. 4-6.

89. СЛОБОДЯНИК М.С. Проблемное поле документологических исследований / М.С. Слободяник // Документ как социокультурный феномен: сб. матер. IV Всерос. науч.-практ. конф. с междунар. Участием (Томск, 29-30 окт. 2009 г.). – Томск : ТГУ, 2010. – С. 16-20.

90. СЛОБОДЯНИК М. С. П’ять років у ситемі професійних комунікацій : [огляд публ. журн. «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія.» за 2004-2008 роки] / М.С. Слободяник // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2009. – № 1. – С. 4-7.

91. СЛОБОДЯНИК М.С. Размышления о несостоявшейся «дискуссии»: [об учеб. Н.Н. Кушнаренко «Документоведение»] / М.С. Слободяник // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2007. – № 4. – С. 33-37.

92. СЛОБОДЯНИК М.С. Стандарт як чинник відповіді документознавчої освіти на виклики часу / М.С. Слободяник // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики : зб. матеріалів VIII міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 17-19 трав. 2011 р. – К. : НАКККіМ, 2011. – С. 136-138.

93. СЛОБОДЯНИК М.С. Структура сучасного документознавства / М.С. Слободяник // Вісн. Книжк. палати. – 2003. – № 4. – С. 18-21.

94. СОЛЯНИК А.А. Документні потоки та масиви: навч. посіб. для вищ. навч. закладів культури і мистецтв / А.А. Соляник ; Харк. Держ. академія культури. – Х. : [Б.в.], 2000. – 112 с.

95. СОЛЯНИК А.А. Предмет и задачи документологии как научной и учебной дисциплины / А.А. Соляник // Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації : матеріали між нар. наук. конф., 22-23 листоп. 2007 р. / Харк. держ акад. культури. – Х., 2007. –С. 217-219.

96. СТОЛЯРОВ Ю.Н. О месте под солнцем и борьбе за научную истину: (в продолжение одной дискуссии) / Ю.Н. Столяров // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2007. – № 4. – С. 28-33.

97. СТОЛЯРОВ Ю.Н. Почему документологическая дисскусия не состоялась? / Ю.Н. Столяров // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2008. – № 2. – С. 88-98.

98. СТОЛЯРОВ Ю.М. Фундаментальність документології як науки / Ю.М. Столяров // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. – 2008. – Вип. 23. – С. 72-80.

99. ТУПЧІЄНКО-КАДИРОВА Л.Г. Музичний документ: визначення поняття, класифікація та методика описування (на прикладі творчої спадщини композитора Ю.С. Мейтуса (1903-1997): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.10 / Л.Г. Тупчієнко-Кадирова; Держ. ком. арх. України. Укр. НДІ арх. справи та документознавства. – К., 2005. – 20 с.

100. ТУР О.М. Міжнародні й зарубіжні стандарти з інформації та документації як чинник розвитку процесу національної стандартизації / О.М. Тур // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики : зб. матеріалів VIII Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 17-19 трав. 2011 р. – К. : НАКККіМ, 2011. – С. 15-17.

101. ФІЛІПОВА Л.Я. Документально-електронні комунікації в умовах інформатизації освіти / Л.Я. Філіпова // Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології ХХІ ст. : матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. – Одеса : ОНПУ, 2009. – С. 18-20.

102. ФІЛІПОВА Л.Я. Інтернет-технології в системі підготовки фахівців зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» / Л.Я. Філіпова // Інформаційні технології і системи в документознавчій сфері : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., (Донецьк, 30 берез.-1 квіт. 2011 р.). – Донецьк : Юго-Восток, 2011. – С. 141-143.

103. ФІЛІПОВА Л.Я. Інформаційно-комунікативні прояви ресурсного потенціалу інтернету / Л.Я. Філіпова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2010. – № 2. – С. 44-48.

104. ФІЛІПОВА Л.Я. Системи управління електронним документообігом: загальні поняття термінології, організації, технології (зарубіжний досвід) / Л.Я. Філіпова // Вісн. Книжк. палати. – 2001. – № 4. – С. 15-18.

105. ЧЕКМАРЬОВА Л.О. Веб-сайт обласної державної адміністрації України як документально-інформаційна система: засади функціонування, структура, зміст : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.10 / Л.О. Чекмарьова; Укр. НДІ архів. справи та документознавства. – К., 2008. – 19 с.

106. ЧЕПУРЕНКО Я.О. Інтернет-ресурси органів державної влади України: формування, структура, наповнення / Я.О. Чепуренко // Студії з архів. справи і документознавства. – 2003. – Т. 10. – С. 91-95.

107. ШАТРОВА М.Б. Документні ресурси української бібліографії образотворчого мистецтва (1996-2005): склад, зміст, особливості розвитку : автореф. дис. … канд. іст. наук : 27.00.03 / М. Б. Шатрова; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського НАН України. – К., 2010. – 18 с.

108. ШВЕЦОВА-ВОДКА Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій / Г.М. Швецова-Водка. – Рівне, 2001. – 438 с.: іл.

109. ШВЕЦОВА-ВОДКА Г. Н. Документ в свете ноокомуникологии : науч.-практ. пособие / Г.Н. Швецова-Водка. – М. : Информ. центр сотрудничества «Литера», 2010. – 381 с. – (Сер. «Соврем. б-ка» ; вып. 65).

110. ШВЕЦОВА Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій: автореф. дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.08 / Г.М. Швецова; НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – К., 2002. – 32 с.

111. ШВЕЦОВА-ВОДКА Г.Н. Общая теория документа и книги: учеб. пособ. / Г.Н. Швецова-Водка. – К. : Знання; М. : Рыбари, 2009. – 487 c.

112. ШВЕЦОВА-ВОДКА Г.М. Розвиток поглядів щодо поняття «документологія» / Г.М. Швецова-Водка // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. – К., 2010. – Вип. 4. – С. 82-89.

113. ШВЕЦОВА-ВОДКА Г.М. Склад сучасної терміносистеми документознавства / Г.М. Швецова-Водка // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Ін-т держ. упр. і права. – К., 2009. – Вип. 3. – С. 68-75.

114. ШЕЙКО В. Електронне діловодство в Україні: проблеми та завдання впровадження / В. Шейко // Вісн. Книжк. палати. – 1999. – № 1. – С. 17-19.

115. ШЕЙКО В. Підготовка фахівців у галузі документознавства та інформатики : здобутки і проблеми / В. Шейко, Н. Кушнаренко // Вісн. Книжк. палати. – 1997. – № 6. – С. 23-25.

116. ШЕЛЕСТОВА А.М. Начальна документація в інтегрованому інформаційно-комунікаційному просторі вищого навчального закладу : автореф. дис. ... канд. наук із соціал. комунікацій : 27.00.02 / А.М. Шелестова; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2011. – 18 с.

117. ЯКИМЮК Ю.П. Комунікаційна система документаційного забезпечення управління вищим навчальним закладом : автореф. дис. … канд. іст. наук : 27.00.02 / Ю.П. Якимюк ; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. – К., 2011. – 19 с.