Інформаційна діяльність

Закон України Про інформацію розглядає поняття інформаційна діяльність і визначає його як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних [21].

Основними напрямами інформаційної діяльності, згідно закону, є політична, економічна, соціальна, духовна, екологічна, науково-технічна, міжнародна сфери людського життя [21].

Серед основних видів інформаційної діяльності законодавство України виділяє одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Під інформацією цей закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв [21].

Іноді для характеристики інформаційної діяльності використовують термін релевантна інформація, що походить від англійського слова relevant (той, що стосується справи) і, за визначенням М.Мескона, означає сукупність даних щодо конкретної проблеми, людини, цілі чи періоду часу [16, c. 203].

Як стверджує В.Медведєва, інформаційна діяльність є закінченим процесом отримання, переробки і передачі знань, який починається з надходження до комунікатора (інформаційного органу) первинних відомостей і закінчується настройкою кожного елемента системи створення інформації на досягнення цілі і перетворенням об'єкта в нове цільове утворення з врахуванням вимог комуніканта (споживача) [15]. Ефективність інформаційної діяльності визначається інтелектуальним змістом довідково-інформаційних фондів на будь-яких носіях і кваліфікаційним рівнем фахівців.

Інформаційна індустрія або “індустрія знань”, за визначенням Л.Єжової включає п'ять видів інформаційної діяльності:

наукові дослідження і розробки;

освіта;

засоби масового спілкування;

інформаційні машини;

інформаційні послуги [6].

В.Медведєва дослідила і таке поняття, як первинний і вторинний інформаційний сектор. Первинний інформаційний сектор – це сектор, який виробляє продукцію і послуги, пов'язані з обробкою, розподілом і передачею інформації (видавництва, розробники програмного забезпечення і т. ін.). Вторинний інформаційний сектор – це вся інформаційна діяльність (збір, зберігання, розподіл і споживання інформації), яка має місце при виробництві інформаційних продуктів і послуг (бібліотеки, довідкові і інформаційні служби та ін.) [15].

Основними видами інформаційної діяльності як прояву суто інформаційних технологій, на думку О.Чубукової, є:

наукова діяльність і проектні розробки;

редакційно-видавнича діяльність;

кредитно-фінансова діяльність;

народна освіта;

розповсюдження інформації і зв'язок;

засоби масового спілкування (книги, музика, картини тощо);

управлінська діяльність [25].

До видів інформаційної діяльності В.Дубницький включає також діяльність виробників інформаційної техніки і матеріальних носіїв інформації, а також обслуговування інформаційних технологій. Ця діяльність визначається терміном "інформатика", який вбирає в себе формування, зберігання, передачу, використання інформаційних ресурсів на основі комп'ютерних технологій і їх соціальної корисності [5].

Вивчивши класи інформаційної діяльності В.Грицевич на науково-практичній конференції звертається до поняття інформаційно-технологічного циклу (ІТЦ), під яким вчений розуміє сукупність інформаційних процесів, що на ньому послідовно розгортаються, починаючи від добування первинних інформаційних ресурсів і завершуючи наданням інформаційних продуктів кінцевому споживачу [3]. На основі розглянутих класів до ІТЦ вчений відніс конкретні операції пов'язані з пошуком і добуванням інформаційних ресурсів, їх збиранням і впорядкуванням, нагромадженням і зберіганням інформаційних ресурсів, їх аналізом і переробкою, створенням нових інформаційних продуктів, їх тиражуванням і передаванням, представленням і наданням інформаційних продуктів споживачам [3]. Для наочного представлення ІТЦ на рисунку 1.1 а),б) показані приклади ІТЦ в науці та журналістиці.

Л.Єжова розглядає ІТЦ дещо з іншої сторони, називаючи його механізмом роботи з інформацією, який вона поділяє на такі етапи:

перевірка інформації;

обробка інформації;

відсіювання надлишкової інформації;

презентація інформації [6].

 Рис.1.1 а) ІТЦ в науці;                   б) ІТЦ в журналістиці

Перевірка інформації. Найбільш надійний і поширений метод перевірки інформації, на думку Л.Єжової, – це порівняльний аналіз, тобто одержання однозначної відповіді на одне й те саме питання з різних джерел. Якщо інформація не підтвердилася одним або декількома джере­лами чи отримано суперечливі відомості, необхідно поставити під сумнів усю отриману інформацію і підтвердити або спросту­вати припущення про її помилковість. Така неузгоджена інфор­мація є неякісною і непридатною для прийняття рішення [6].

Обробка інформації. По закінченні перевірки інформації на вірогідність, як зазначає вчена, відбувається її аналіз та формування (синтезування) виводу, тобто узагальнення, що пояснює усі встановлені факти. Після того, як сформульовано виводи, переходять до рекомендацій. Щоб підготувати вмотивовані виводи та рекомендації, необхідно дотримуватися двох обов'язкових умов: щоб з інформа­цією працював професіонал і щоб він був досить обережний, обґрунтовуючи рекомендації для керівництва [6].

Відсіювання надлишкової інформації. Інформація не тільки полегшує і забезпечує швидке обґрунтоване прийняття рішень у будь-якій галузі діяльності з мінімальним ризиком, а й, якщо во­на є надлишковою, паралізує аналіз інформації. Прийняття рі­шення в такій ситуації досить сумнівне, бо виявити ключову ін­формацію дуже складно, не говорячи вже про можливість отримання дезинформації [6].

Таким чином, для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності. З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.